Юрій Павленко: З точки зору здорового глузду можливо і доцільно намагатись за допомогою інвестицій збільшити надходження коштів у систему медичного страхування, проте це є порушення принципів фінансового управління, а саме принципу ліквідності. Кошти Фонду повинні бути достатньо ліквідними, а за необхідності мають бути швидко мобілізовані. Коли ж здійснюються інвестиції у реальну економіку, це призводить до відволікання коштів на тривалий час.
Що означає термін «паритетність суб’єктів» в управлінні Державним фондом медичного страхування?
Юрій Павленко: Термін «паритетність» означає, що згідно з основами законодавства у керівництві Фондом беруть участь держава, представники застрахованих осіб (страхувальників) і представники роботодавців. Дуже важливим є утворення асоціацій надавачів медичних послуг. Я вважаю, що запровадження соціального медичного страхування спонукатиме до утворення подібних асоціацій. Власне, на Заході це — принципово важливий суб’єкт соціального медичного страхування. До функцій асоціацій надавачів медичних послуг входить і сертифікація своїх членів, і здійснення поточного контролю над їхньою діяльністю.
Юрій Поляченко: Має бути створена чітка вертикаль управління: голову Фонду, на мою думку, має призначати Президент України, а наглядова рада повинна складатися з представників медичної громадськості, роботодавців, застрахованих осіб — це і є паритетність. Такі ж структури потрібно створити на місцях. Спочатку вони діятимуть при обласних управліннях охорони здоров’я, а потім самостійно під керівництвом Державного фонду медичного страхування.
Фактично монополія Фонду визначає відсутність конкуренції, чи не вплине це негативно на ринок страхових послуг?
Олександр Залєтов: Запровадження фондів медичного страхування у тому вигляді, як це пропонують, створить неконкурентне середовище, що призведе до зниження якості надання відповідних послуг населенню. Страхові компанії стурбовані тим, що може повторитись ситуація із загальнообов’язковим державним страхуванням від нещасних випадків на виробництві, коли населення, сплачуючи внески до відповідного фонду, відмовляється страхуватись за програмами добровільного страхування. Діяльність таких фондів вже призводить до негативних наслідків для системи добровільного страхування, тому вже внесені зміни до закону про страхування нещасних випадків, якими передбачена участь страхових компаній.
Юрій Павленко: На противагу державному загальнообов’язковому соціальному медичному страхуванню добровільне медичне страхування розраховано на фінансово забезпечену частину населення. Таким чином, два сектори цього ринку виявляються розділеними і не конкурують. Незважаючи на наявний поділ, страхові компанії України зацікавлені у проведенні діяльності з загальнообов’язкового соціального медичного страхування. Але, на мою думку, вітчизняні страхові компанії поки що неспроможні забезпечити належні гарантії.
Натомість, на Заході згадані сектори страхового ринку тісно пов’язані: державне соціальне медичне страхування є нормативно-фінансовою базою, на яку орієнтуються страхові компанії. Кожна страхова компанія працює за стандартами, які базуються на державному стандарті. У західних країнах за добровільним медичним страхуванням людина отримує поліс на суму, яка у перерахунковому коефіцієнті пов’язана з вартістю державного поліса. Наприклад, коефіцієнт 4 у вашому полісі означатиме, що ваші видатки у чотири рази більші, ніж за державним полісом.
Для створення Державного фонду медичного страхування необхідно створити певну інфраструктуру: комп’ютерні мережі, бази даних, підготувати персонал тощо; чи не стануть ці витрати надмірними на етапі створення системи соціального медичного страхування?
Юрій Павленко: У своїх висновках щодо проекту соціального медичного страхування експерти науково-експертного відділу Верховної Ради застерігають, що утворення системи соціального медичного страхування вимагає значних видатків і відповідного адміністрування. Між тим, вже зараз не вистачає грошей на підтримання галузі. Тому постає питання: чи своєчасно вводити соціальне медичне страхування? З іншого боку, реальної альтернативи медичному страхуванню на сьогодні немає.
Юрій Поляченко: На першому етапі реалізації програми медичного страхування для створення системи фондів (центральних і регіональних) Міністерство охорони здоров’я залучатиме зацікавлені міжнародні фінансові організації, такі, як Світовий банк, USAID, ЄБРР.
Чи не стане структура утворюваного Фонду потенційним об’єктом для зловживань?
Олександр Залєтов: На жаль, запропонованим проектом не передбачено нагляду за фондами медичного страхування з боку Міністерства фінансів, яке б контролювало розподіл коштів. Якщо не створити відповідних обмежень, то це може призвести як до непрофесійного управління, так і до зловживань.
Чи повинен власник поліса страхової компанії сплачувати внески до Державного фонду соціального медичного страхування?
Юрій Павленко: Згідно з існуючим проектом — так, повинен. Якщо ж звернутися до досвіду інших країн, то, як правило, передбачається певна знижка або можна зовсім відмовитись від державного поліса, якщо ви застраховані у комерційній страховій компанії. Скажімо, у Нідерландах має місце такий поділ: коли доходи людини вдвічі перевищують середній рівень, жодних зобов’язань з державного соціального медичного страхування вона не має. Коли ж дохід менше певного встановленого рівня, людина також не є учасником обов’язкового медичного страхування, а медичну допомогу отримує за бюджетними програмами. Таким чином, приблизно 25% населення не користуються базовою системою тому, що бідні, 35% — тому, що багаті, а решта опікується базовою системою. Тому їх система гнучка й окремі її частини доповнюють одна одну.
Як враховується необхідність профілактичних заходів у системі медичного страхування?
Олександр Залєтов: У системі добровільного страхування страхова компанія зацікавлена в тому, щоб страхувальник якомога рідше звертався за медичною допомогою. Страхувальник прагне того ж. Тобто інтереси страхувальника і страхової компанії збігаються, а отже, страхові компанії зацікавлені у проведенні профілактичних заходів. У системі загального обов’язкового страхування для Фонду медичного страхування, на мою думку, це не є пріоритетом, бо на нього постійно тиснутимуть медичні установи, які намагатимуться отримати кошти. Медичні ж заклади не зацікавлені у профілактиці, оскільки їм необхідно заробляти гроші за надання послуг з лікування. Таким чином, інтереси Фонду не співпадають з інтересами страхувальника.
Юрій Павленко: Профілактичні заходи передбачаються у системі соціального медичного страхування. Проте в першу чергу вони залишаться пріоритетом бюджетного фінансування.
Чи можуть можливі зміни зовнішніх або внутрішніх економічних умов призвести до нестабільності системи соціального медичного страхування, що утворюється?
Юрій Павленко: Слід зазначити, що ефективність страхової системи порівняно з бюджетною вища, проте й ризик вищий, тому про безпеку для коштів страхувальників повинна дбати держава. Якщо Фонд соціального медичного страхування вкладатиме надлишок коштів у державні цінні папери, кредитуючи таким чином державу, то остання повинна буде передбачити особливий режим додаткових гарантій для коштів Фонду, щоб запобігти дефолту на зразок 1998 року. Інша справа — різке зменшення обсягів виробництва. В цьому випадку скорочення фонду заробітної плати призведе до скорочення внесків до Фонду соціального медичного страхування, а також доходів бюджету, тобто фінансування медицини з обох згаданих джерел погіршиться.
Завантажити реферат