Право власності в Україні

До первинних способів зараховують також набуття права власності на створену нову річ, перероблену чужу та створену нову річ з чужих матеріалів (специфікація). У цьому разі, хоча і йдеться про створення нового об'єк­та, але стверджувати, що він виник з нічого, не можна. Адже річ створюється з певної сировини. Цю сировину потрібно придбати, що пов'язано з волевиявленням як тієї особи, якій вона належала, так і тієї, яка її придбала.

Підстави набуття права власності, що залежать від волевиявлення попередніх власників, не є суто специфіч­ним для виникнення права власності. Таким способом можуть виникати й інші права. Адже за заповітом до спадкоємця переходять не лише права власності, а й ін­ші майнові права. Крім того, у багатьох випадках однієї лише волі зацікавлених осіб для передачі права власності недостатньо. Потрібно виконати умови, передбачені в законі або іншому законодавчому акті. Так, для передачі речі, обмеженої в обігу, потрібна не лише воля її влас­ника, а й дозвіл компетентного органу держави.

Як бачимо, питання про класифікацію способів на­буття права власності на практиці не має такого вели­кого значення, яке йому відводять в науці цивільного права. Значення має конкретне визначення специфіки кожного способу набуття права власності.

РОЗДІЛ 2. ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. ПОНЯТТЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ (КОЛЕКТИВНОЇ) ВЛАСНОСТІ

Право власності може належати як одній особі (роздільне право власності), так і кільком особам одночасно (спільне право власності).

Право спільної власності не розпо­всюджується на власність юридичної особи і членів трудового колективу юридичної особи. Адже відомо, що майно юридич­ної особи відокремлене від майна держа­ви чи іншого засновника юридичної осо­би, а також від майна працівників, які уклали трудовий договір з цією юридич­ною особою. Це один із загальних прин­ципів діяльності юридичної- особи, який виражається в такій ознаці юридичної особи, як її майнова відокремленість. Це положення законодавче закріплене в ст. 6 Закону України "Про власність", у ч. 2 п. З якої сказано, що юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею май­ном відповідно до свого Статуту (поло­ження).

Не можна вести мову про спільну власність і в тому випадку, коли одному власнику належить певна окрема частина якоїсь речі, наприклад рама до картини, а іншому — решта речі, у нашому при­кладі — сама картина. Кожний із цих власників може надати свою річ іншому для користування на підставі договору найму або безоплатного користування майном. Після закінчення терміну договору річ повинна бути повернута її власнику. Під час дії договору найму наймач не може набувати права власності на ту річ, яка йому не належить.

Не виникає також права спільної власності і в тому випадку, коли кілька осіб користуються річчю, право власності на яку належить третій особі. Наприклад, землеволодільці користуються землею, яка належить державі.

Наведені приклади свідчать, що право спільної влас­ності може виникнути лише тоді, коли кілька осіб набу­вають права власності на одну і ту ж річ або сукупність речей. Причому кожний із співвласників має свою част­ку в праві на все спільне майно і ця частка стосується всього комплексу прав і обов'язків щодо цього майна. Кожний співвласник повинен співставляти свою пове­дінку відносно спільного майна з волею інших співвлас­ників, оскільки його частка у власності не створює абсо­лютного права ні на яку реальну частину майна. Це пра­во на майно взагалі.

Фактичні частки майна у спільних власників можуть бути як однаковими, так і різними. Наприклад, двом особам може належати по 1/2 частини майна, або од­ній особі може належати 1/2 частини майна, а двом ін­шим співвласникам — по 1/4 частини. Пропорції можуть бути й іншими.

По своїй суті право спільної власності є таким же, як і право роздільної власності. Але всяке розпорядження майном, що перебуває в спільній власності, може бути здійснено лише при загальній згоді всіх власників, при­чому кожний користується однаковим голосом, незале­жно від розміру належної йому частини: незгода одного припиняє розпорядження інших. В цьому плані право спільної власності є одним із видів обмежень права вла­сності; право кожного обмежується правом інших. Від­бувається взаємне обмеження.

Отже, можна дати таке визначення права спільної влас­ності: це право двох або більше осіб на один об'єкт.

До прийняття Закону України "Про власність" циві­льне законодавство обмежувало можливість набуття пра­ва спільної власності. Так, ст. 112 ЦК України передба­чала, що майно може належати на праві спільної влас­ності двом або кільком колгоспам чи іншим кооператив­ним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кіль­ком громадянам.

Як бачимо, спільної власності не допускалося між громадянами та юридичними особами. Більше того, ст. 117 ЦК зобов'язувала учасників спільної власності, один із яких був громадянином, а інші — юридичні особи, протягом одного року припинити право такої власності. Були передбачені й способи припинення такого права власності.

Закон України "Про власність" зняв обмеження що­до виникнення права спільної власності. Згідно ст. З цього закону майно може належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і державі. До­пускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності під­приємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.

Крім загального визначення права спільної власності можна дати визначення цього права в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право спільної власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з набуттям кількома особами права власності на конкретно визначене майно, а також закріплюють, охороняють і регулюють права цих осіб по володінню, користуванню і розпорядженню цим майном.

У суб'єктивному розумінні право спільної власності є правом кількох осіб сумісно володіти, користуватися і розпоряджатися конкретно визначеним майном.

2. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Закон України "Про власність" та інші джерела цивіль­ного права розрізняють два види спільної власності: ча­сткову і сумісну. Законодавством не встановлено вичерп­ного переліку підстав виникнення спільної часткової власності. Такими підставами можна вважати всі відомі законні підстави виникнення права власності. В той же час виникнення права спільної сумісної власності може мати місце тільки у тому разі, якщо це прямо передба­чено законом.

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ.

ПОНЯТТЯ СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ

В спільній частковій власності кожному її учаснику на­лежить право на визначену частку ( 1/2, 2/3, 3/5 і т.д.). Це є підставою називати такий вид спільної власності спільною частковою власністю. Кожному співвласнику належить частка в праві на спільне майно. Цим підкрес­люється: