Поняття працевлаштування. Правові питання організації працевлаштування

— в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомо­гу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

— вносити пропозиції до державних адміністрацій, ви­конавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 місяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлашту­вання з одночасною частковою або повною компенсацією ви­трат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;

— стягувати з підприємств, установ і організацій, неза­лежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду спри­яння зайнятості населення;

— компенсувати до 50% витрат підприємствам, устано­вам і організаціям на перепідготовку працівників, які підля­гають скороченню у зв'язку зі змінами в організації вироб­ництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Працевлаштування у вузькому значенні звичайно поді­ляється на дві стадії (Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство. - СПб.: СКФ "Россия - Нева", 1994). Перша стадія — це звернення до Служби зайнятості. На цій стадії виникає право відношення між громадянином і орга­ном із працевлаштування, за яким громадянин потребує підбо­ру підходящої роботи, а у разі її відсутності — постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги по безробіттю. Орган з працевлаштування зобов'я­заний зареєструвати такого громадянина, надати допомогу в підборі відповідної роботи, при потребі організувати про­фесійну підготовку і перепідготовку, а у разі неможливості цього виплачувати допомогу згідно з законодавством. На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою у працевлаштуванні, видається направлення на роботу або про­фесійне навчання.

Але це направлення не є обов'язковим для власника або уповноваженого ним органу. Згідно із ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" на підприємства, установи, орга­нізації, незалежно від форм власності, покладений обов'язок працевлаштування лише визначеної місцевими державни­ми адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

На другій стадії працевлаштування укладається трудо­вий чи учнівський договір згідно з направленням служби зайнятості.

Отже, діяльність державної служби зайнятості є посе­редницькою між громадянами, які звернулись до неї за допо­могою, та підприємствами, установами, організаціями. Її на­правлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Ці категорії громадян зазна­чені у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інваліди. Щодо інших громадян, які мають направлен­ня служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обгрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників — за­борону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передба­чено й можливість відмови підприємства, установи і органі­зації у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в органі­зації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), про­стої, скорочення обсягів виробництва та ін. Згідно із ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підго­товкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Державного фонду спри­яння зайнятості населення.

Крім державної служби зайнятості посередницьку діяль­ність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприєм­ницької діяльності. Ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяль­ності можуть надавати платні послуги, пов'язані з профорієн­тацією населення, посередництвом у працевлаштуванні гро­мадян в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості. При наданні зазначених послуг без такого дозволу держав­на служба зайнятості стягує із суб'єктів підприємницької діяльності штраф у 50-кратному розмірі неоподатковувано­го мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надава­лися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одер­жані кошти спрямовуються до Державного фонду сприян­ня зайнятості населення.

Наказом Ліцензійної палати України, Державного цент­ру зайнятості від 22 лютого 1999 p. №19/15 затверджено Інструкцію про умови і правила провадження підприємниць­кої діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у праце­влаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотри­манням (Праця і зарплата. - 1999. — №10. — Травень. — С. 8— 10). Інструкцією встановлено поняття посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, під яким розумі­ється діяльність посередників, яка включає збір достовірної інформації про наявність вакансій у роботодавців, ведення обліку осіб, які бажають працювати за кордоном, з метою подальшого їх працевлаштування, надання інформаційно-кон­сультаційних послуг про наявність вакансій, умов та розміру оплати праці, найменування та місцезнаходження робото­давців. Посередник повинен пройти реєстрацію у місцевому центрі зайнятості за місцезнаходженням як платник зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення; уклас­ти зовнішньоекономічний договір (контракт) з іноземними суб'єктами господарської діяльності про працевлаштування громадян України; мати дозвіл компетентних органів іно­земної влади іноземним суб'єктам господарської діяльності на працевлаштування громадян України (крім випадків по­середництва у працевлаштуванні моряків на судна інозем­них власників), оформленого згідно із законодавством краї­ни, де офіційно зареєстровано головний орган управління (контора) іноземного суб'єкта господарської діяльності. До­говір про посередництво у працевлаштуванні укладається у письмовій формі, у якому зазначаються інформація про по­слуги, порядок оплати, строк дії договору, а також обов'язки і відповідальність сторін. Забороняється стягувати будь-які види попередніх оплат за посередництво до остаточного укла­дення громадянином трудового договору з роботодавцем;

продавати адреси іноземних роботодавців, посередницьких фірм, державних органів зайнятості інших країн, оприлюднен­ня у засобах масової інформації (зокрема, у мережі Internet) без їхньої на те згоди та якщо надані оголошення не спрямо­вані на використання праці громадян України; здійснювати посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном з роботодавцями за тими трудовими договорами, які не містять умов соціального захисту (зокрема, страхування) працівни­ка, передбачених законодавством країни перебування; про­понувати посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за видами діяльності, які заборонені або зайняття якими тягне за собою відповідальність згідно з чинним зако­нодавством України чи міжнародними нормами.