Перехід України під протекторат російського царя

Розглянемо це питання докладніше. Україна укладала договір з Росією як вільна держава, як визнаний суб'єкт міжнародного права. Вирази "взять под высокую государеву руку", "поддаться под высокую руку царя" — це загальноприйняті, поширені у міжнарод­но-правовій практиці того часу юридичні формулювання, які скрі­плювали відносини протекції. За договором 1654 p. ця залежність України від Росії зводилася лише до права царя одержувати грошо­ву данину та контролювати зовнішні зносини України. Деякі вчені розцінюють ці обмеження як номінальну протекцію царя над Укра­їною. В.Липинський розцінював щорічну данину за військову допо­могу царя нормальною умовою протекції. М.Грушевський додер-

Полонська-Василенко Н. Історія України. — Т. 2. — С. 26. • Липинський В. Україна на переломі // Вивід прав України. Львів, 1991. — С. 21.

жував думки, що право ведення зовнішніх зносин, яким на той час володіла Україна, — це прерогатива самостійної держави.

У радянській історичній та історико-правовій науці протягом декількох десятиліть панувала думка, що за договором 1654 p. Україна возз'єднувалася з Росією і увійшла до складу Російської держави як самоврядна автономна територія.

Нині ці твердження обгрунтовано спростовуються рядом дока­зів. Одним з них може бути такий аргумент. Коли б у 1654 p. Україна прагнула увійти до складу Російської держави, то Б.Хмель­ницький у промові на Переяславській раді не ризикнув запропону­вати народу скористатися правом обрати собі сюзерена з формаль­но рівних кандидатур: султана турецького, хана кримського, короля польського та царя православної Росії. Проте про вступ до складу Туреччини, Кримського ханства або Польщі не могло бути й мови

Не можна не враховувати і те, що в усіх документах, котрі відносяться до подій, що розглядаються, термін "возз'єднання' відсутній. Останнім часом замість терміна "возз'єднання" викори­стовують термін "входження". Але він не має однозначного змісту. Рівною мірою "входження" може означати і перехід у підданство, тобто у васальну залежність, і входження до складу держави.

Договір 1654 p. — значна подія в історії як українського, так і російського народів. У історичній науці вона оцінюється досить суперечливо і однобічно. Часом змішують самий договір і наслідки, що випливали з нього і були очевидними, з тим, що виявилося у наступному в міру розвитку відносин за договором.

В радянській науці договір про вступ України у підданство Росії розглядався у різні роки неоднаково: спочатку як абсолютне зло для України, потім як найменше зло і нарешті (з кінця 40-х, особливо на початку 50-х pp.) — як благо.

Приклад науково-об'єктивного підходу до оцінки договору дав М.Драгоманов. Він пропонував з'ясувати та уважно розглянути і переваги договору — "добрі зерна", і його негативні для України положення — "злі зерна". Нарешті, так підходив до оцінки договору 1654 p. і М.Грушевський.

За договором 1654 p. Україна збереглася як незалежне держав­не утворення, українська державність стабілізувалася, і це мало її боронити від царської сваволі. Не заплющуючи очей на класову нерівність, що існувала в Україні, М.Драгоманов вважав, що її суспільна організація, визначена договором 1654 p., вигідно відріз-

• Грушевський М. Очерк истории украинского народа. — С 189, 190.

•• С м о л і и В. А, Степанков В. С. Богдан Хмельницький. — С. 358, 362.

•••Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — С. 71, 72.

нялася від того безправ'я, яке спостерігалося у Московській держа­ві. В особі Росії Україна та її народ знайшли союзника і захисника проти зовнішніх ворогів, що певною мірою сприяло збереженню української народності. Україна була визволена від національного і релігійного гноблення з боку феодальної Польщі на більшості своєї території.

Хибні частини договору 1654 p., окремі його положення, дали царському урядові змогу використати їх як юридичну підставу для обмеження прав й вільностей України. Саме через ці гіркі наслідки для долі України, деякі люди, піддаючись емоціям, різко засуджу­ють договір 1654 p., а вступ України у підданство до Росії, вважають поразкою Б.Хмельницького.

Дореволюційна російська історіографія зображала договір 1654 p. як велику милість Росії до України, оскільки у тексті документів прямо говорилося про цю "милость". Однак це форму­лювання — не більш як данина традиціям сюзеренітету-васалітету.

Укладаючи цей договір, Росія зміцнювала єдиновірну Україну, що зазнавала образ та утисків від католицької Польщі. Головне ж те, що Російській державі було дуже вигідно прийняти у підданство край із багатими землями, з майже трьохмільйонним населенням. Росія враховувала також вигідне геополітичне становище України. Мало значення й те, що Україна користувалася визнанням багатьох держав Європи і Близького Сходу. Прийняття такої держави у підданство зміцнювало Росію економічно і політичне, сприяло піднесенню її культури і міжнародного авторитету.

Росія розраховувала і на воєнну допомогу з боку України. Жалувана грамота царя від 27 березня 1654 p. завершувалась нака­зом гетьману і Війську Запорізькому ходити на супротивників царя та Росії й битися з ними.

Отже, договір 1654 p. об'єктивно відповідав інтересам обох сторін.