Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Основні права людини як загально-соціальне явище - Курсова робота

Реферати / Право / Основні права людини як загально-соціальне явище - Курсова робота

В сучасному світі, коли проблема захисту прав людини вийшла за межі кожної окремої країни, виникла необхідність в створенні універсальних міжнародно-правових стандартів, що також є основними правами людини. Ці основні права відображені в ряді важливих міжнародно-правових актів, які встановили загальнолюдські стандарти прав та інтересів особистості, визначили ту межу, нижче якої держава не може опускатися. Це значить, що права і свободи людини перестали бути об’єктом тільки внутрішньої компетенції держави, а стали справою всього міжнародного співтовариства. Сьогодні об’єм прав і свобод особи визначається не тільки конкретними особливостями того чи іншого сіспільства, але і “розвитком людської цивілізації в цілому, рівнем і ступенем світ, тим значніший вплив на права і свободи міжнародних фактоів”[9]

Прийняття Міжнародного Білля про права людини, який включає Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1976 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1976 р.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1976 р.) внесло корінні зміни в правосуб’єктність людини, яка стала суб’єктом не тільки внутрідержавного, але і міжнародного права. Згідно міжнародного законодавства всі особи, які проживають в державі учасниці Пактів або на які поширюється юрисдикція цієї держави, мають можливість користуватися правами, передбаченими Пактами, без ознаки раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Це зобов”язує всі держави, які приєдналися до Пактів, привести своє національне законодавство у відповідність з вимогами Пактів. Після приєднання до Пактів створюється правова ситуація, при якій міжнародно-правові акти отримують приорітет над внутрішнім законодавством. Тому громадянин, політичні або громадянські права якого порушені, має право безпосередньо звернутися в Комітет з прав людини при ООН, якщо ним вичерпані всі наявні внутрішні засоби правового захисту (ст. 2 Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

Загальна декларація прав людини, Міжнародні пакти, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод та ряд інших важливих міжнародно-правових актів визначили той універсальний набір основних прав і свобод, які в єдності з конституційними правами покликані забезпечити нормальну життєдіяльність індивіда. Цей каталог прав виник не на порожньому місці, він формувався на основі тисячолітнього досвіду боротьби за свободу і соціальний прогрес.

Тому в сучасних умовах під основними правами людини, слід розуміти права, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових документах по правам людини, зокрема в Міжнародному Біллі про права людини, а також Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Європейської соціальної хартії (1961 р.). Якщо яке-небудь основне право людини не увійшло в Конституцію держави то воно повинно бути визнане в даній державі незалежно від його конституційного закріплення. Пріоритет міжнародного права по відношенню внутрідержавного у сфері прав людини є загальновизнаним принципом міжнародного співробітницта.

Розуміння під основними фундаментальними правами конституційних прав отримало досить широке поширення з середини XIX століття. В спеціальній літературі стало звичним розглядати конституційні права як основні права. Це знайшло відображення у Веймарській Конституції, було сприйнято Основним законом ФРН, а згодом рядом нових європейських конституцій. “Яке б визначення не вибиралося, мова, по суті, завжди йде про ті права, які є фундаментальними для забезпечення правового статусу людини і громадянина і які, таким чином, отримують гарантії в основних законах держави”[10].

Виділення категорії основних прав людини однак не означає віднесення інших прав до “другорядних”, менш значимих, таких, що вимагають незначних зусиль по їх реалізації. Мова йде про інше. Основні права і свободи складають фундамент правового статусу індивіда, в них ґрунтуються можливості виникнення інших багаточисельних прав, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Ці права дуже важливі для індивіда, його взаємовідносин з іншими людьми, суспільством і державою. Від основного права може відбруньковуватися значна кількість прав індивіда. Наприклад, ст. 21 Загальної декларації прав людини передбачає, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через посередництво вільно обраних представників. Це основне право породило інші права: право на участь у самоуправлінні, право висувати свого кандидата під час виборів, право вимагати звіт у обраного депутата, про виконання ним своїх обов’язків, право звертатись до депутата із запитом з будь-яких питань, повязаних із діяльністю останнього і т. п.

Частина 1 ст. 29 Конституції України закріплює право на свободу і особисту недоторканість кожного. Це основне право породжує цілу систему прав закріплених КК України, ЦК України, КПК України та інших нормативних актах.

Отже, основні фундаментальні права зафіксовані в Конституції держави і найважливіших міжнародно-правових актах є правовою базою для похідних, але не менш важливих її прав.

3. Види основних прав людини. Основні фундаментальні права і похідні з них інші права і свободи забезпечують різноманітні сфери життя людини:

Особисті (громадянські) права визначають свободу людини ві сфері особистого життя, його юридичну захищеність від будь-якого незаконного втручання. До громадянських прав відноситься право приватної власності, право на охорону сім’ї, материнства і дитинства, свобода совісті, увесь комплекс прав які забезпечують особисту безпеку і недоторканість людини, гарантують ефективні засоби судового захисту кожній людині у випадку порушення її прав, право на вілне пересування і вільний вибір місця проживання та інші, мета цих прав полягає в охороні і захисті особистої сфери, в якій проявляється індивідуальність і своєрідність людини. Іншими словами, мова йде про захит автономії особистості, простір дій індивідуальних, приватних інтересів.

Хоча у конституції Радянського Союзу, УРСР проголошувались особисті права, однак це було не більше ніж декларація. Перш за все, в умовах загального одержавлення суспільного і осбистого життя з цієї категорії виключалося право приватної власності, без якого людина втрачала самостійність та ініціативність, повністю потрапляла під опіку держави тощо.

Особистим правам в посттоталітарному суспільстві повинен бути повернутий їх справжній первісний зміст, суть якого в забезпеченні автономії особистості, охоронаїї індивідуальних інтересів, уособлення їх від державного втручання і ґноблення.

Слід відзначити, що не завжди при класифікації прав течи інше право може бути віднесено до даної категорії прав. Любий поділ прав на категорії в певній мірі умовний. Так , право власності є не тільки особистим правом, яке забезпечує стартові можливості особи, а й правом соціальним, економічним, пов’язаним з задоволенням матеріальних претензій людини.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали