Королівство Швеція

У 1952 р. Швеція, Данія, Норвегія й Ісландія утворили Північну раду.

У 1995 р. Швеція стала повноправним членом Європейського Союзу, заявивши таким чином, що головний принцип нейтралітету в зовнішній політиці замінений орієнтацією на загальноєвропейське співробітництво. У наші дні більшість шведів мешкає в містах і працює в сфері обслуговування або промислового виробництва. Шведський уряд славиться своїм справедливим ставленням до трудящих. Середня заробітна плата в цій країні дуже висока, і у відпустках шведи витрачають більше грошей, ніж жителі будь-якої іншої країни миру.

Державність

Історія сучасної шведської державності почалася з прийняття 1809 р. пер­шого конституційного акта — так званої форми правління. Цей акт іноді на­зивали конституцією, хоча відповідну значущість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші акти, введені в минулому столітті. Це акти про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 р.). Усі вони були прийняті парламентом на основі кваліфікованої більшості голосів. Саме сукупність згаданих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції. З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася і доповнювалася, однак складові конституції Швеції номінальне залишалися тими ж. На сьо­годні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. “Форма правління”, “Акт про парламент” і “Акт про свободу дру­ку”. Саме цей рік вважається роком прийняття Конституції Швеції, четвер­тою складовою якої є “Акт про престолонаслідування” 1810 р. зі змінами і до­повненнями.

За змістом Конституції прийнятою формою державного правління у Швеції є парламентарна монархія. При цьому конституційні повноваження монарха є вужчими у порівнянні з повноваженнями глав держав інших європейських монархій.

Органом законодавчої влади є однопалатний парламент — Риксдаг, до складу якого входить 349 депутатів. Члени парламенту обираються шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки. На парламентських ви­борах застосовується пропорційна система. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права однаковий і становить 18 років. Головною функцією Риксдагу є законотворчість. Право законодавчої іні­ціативи належить, насамперед, членам парламенту і уряду. Характерним є те, що глава держави не наділений навіть номінальним правом вето на зако­ни, прийняті Риксдагом. До цього слід додати, що промульгацію (санкціону­вання) законів здійснює не монарх, а глава уряду: закони набувають сили після підписання Прем'єр-міністром. Конституція передбачає існування так званої альтернативної законотворчої сфери, яка охоплює коло питань, з яких повноваження Риксдагу можуть бути передані (делеговані) уряду. Сам уряд може передати (субделегувати) відповідні повноваження адміністратив­ним органам. Окрім бюджетних повноважень, важливими є повноваження Риксдагу у сфері контролю за діяльністю уряду і органів виконавчої влади в цілому. До­сить традиційними формами парламентського контролю можна вважати інтерпеляцію і обговорення на сесії урядової політики. Контроль за урядом здійснює також одна із постійних комісій Риксдагу, що має назву конститу­ційної.

На увагу заслуговує діяльність так званих омбудсманів — уповноважених парламенту з питань захисту прав людини. Її слід також віднести до форм парламентського контролю за органами виконавчої влади. Більше того, — здійснюваний омбудсманами контроль є досить широким за характером і поширений на суди і органи місцевого самоврядування. Знаменно, що саме Швеція є «батьківщиною» інституту омбудсмана: він уперше виник тут ще на початку XVIII ст. На сьогодні Риксдаг строком на чотири роки обирає чо­тирьох омбудсманів, кожен з яких займається контролем в окремій сфері публічної діяльності (один із них контролює так звану військову адмініс­трацію). Усі омбудсмани наділені правом законодавчої ініціативи в Рикстазі, що в цілому є нехарактерним для інших країн, де функціонує відповідний державний інститут.

Главою держави є монарх - Король. Як зазначалося, його повноваження у владній сфері, по суті, зведені нанівець. Зокрема, Король повністю відсто­ронений від участі у формуванні уряду.

Виконавчу владу здійснює уряд — Кабінет Міністрів, «Уряд керує державою. Він несе відповідальність перед Риксдагом». Процедура формування уряду починається з того, що на сесії Риксдагу обирають главу уряду за пропозицією голови самого парла­менту. При цьому голова Риксдагу виходить з реальної розстановки партій­но-політичних сил, що склалася у парламенті. Прем'єр-міністр визначає склад уряду, члени якого мають бути затверджені Риксдагом. Риксдаг може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри. З іншого бо­ку, за певних умов уряд може прийняти рішення про розпуск парламенту. За змістом своєї реальної компетенції Кабінет Міністрів вирішує основні питання соціально-економічного і політичного життя країни.

Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд, до складу якого вхо­дять не менше 22 членів (радників юстиції). Усіх членів Верховного Суду, так само як і всіх інших загальних судів, призначає уряд. До системи загаль­них судів також включені апеляційні і окружні суди. Існує також розвинута система адміністративної юстиції на чолі з Верховним адміністративним су­дом. Особливе місце в державному механізмі належить канцлеру юстиції. Ос­танній не входить до складу уряду, хоча пов'язаний з ним організаційно. Канцлер порушує кримінальні справи за обвинуваченням у вчиненні поса­дових злочинів членів Верховного Суду і Верховного адміністративного су­ду, здійснює контроль за виконанням законодавства про свободу засобів ма­сової інформації, а також реалізує деякі наглядові функції, зокрема стосов­но адвокатури.

За формою державного устрою Швеція є унітарною державою. З метою урядування державна територія поділена на округи (лени) і муніципалітети. На обох цих рівнях адміністративно-територіального поділу існують пред­ставницькі органи самоврядування — ради. Ради обирає населення відпо­відних одиниць строком на три роки. При цьому на відповідних виборах ак­тивним і пасивним виборчим правом наділені іноземці, якщо вони постійно мешкають у Швеції. Кожна рада із власного складу обирає комітет, який є виконавчим органом. На рівні округів функціонують також представники центральної влади (губернатори), яких призначає уряд. Ці представники наділені певними контрольними повноваженнями щодо представницьких органів місцевого самоврядування.[7]

Стокгольм

Перші поселення людей на території сучасного міста були виявлені на острові Стадсхольмен - одному з 14 островів, на яких зараз розташовується місто. Перше згадування Стокгольма відноситься до 1252 року, а вже з XIII віку місто було постійною резиденцією шведських королів. Остаточно Стокгольм став столицею шведської держави після розірвання в 1523 році Кальмарской унії (що об’єднала Норвегію, Данію, Швецію і Фінляндію). Раніше релігійним і політичним центром Швеції було місто Упсала (Стара Упсала), що згоріло в 1245 році. Стокгольм розташований у вузькій протоці на берегах озера Меларен, що і з'єднує озеро з Балтійським морем. Варто відзначити, що положення стратегічно дуже вигідне - місто швидко розвивалося і зростало завдяки інтенсивній торгівлі з багатьма європейськими країнами.