v протишокові, які згодом стали анестезіолого-реанімаційними,
v травматологічні,
v токсикологічні,
v психіатричні,
v неврологічні,
v гематологічні,
v дитячі реанімаційні,
v хірургічні,
v урологічні,
v акушерсько-гінекологічні,
v неонатологічні,
v рентгенологічні та
v стоматологічні.
Практика показала необґрунтованість такої спеціалізації швидкої допомоги і зараз саме взяти курс на розвиток бригад інтенсивної терапії.[1] Залишається високою необхідність в спеціалізованих кардіологічних, психіатричних, неврологічних та дитячих реанімаційних бригадах.
В лікарнях почали створюватися відділення експрес-методів діагностики і інструментальних досліджень, відділення реанімації та інфарктні відділення, рентгенологічні кабінети, які працюють цілодобово. Починаючи з 1968 р. стали організовуватися лікарні швидкої медичної допомоги, які взяли на себе в основному всю невідкладну стаціонарну допомогу. Почалося об’єднання станцій швидкої медичної допомоги з лікарнями.
Служба швидкої медичної допомоги стає все більш організованою і розвинутою системою забезпечення населення екстреною медичною допомогою.
Однак злиття невідкладної і швидкої допомоги призвело і до ряду негативних наслідків.
Знизилась відповідальність амбулаторно-поліклінічної мережі за результати своєї діяльності. Багато хворих, що страждають на хронічні захворювання, почали звертатися за допомогою на станції, так як цей вид допомоги став легко доступним і комфортним.
Погіршилось наступництво між швидкою медичною допомогою і амбулаторно-поліклінічною.[2]
Зріст кількості звернень на станції (відділення) швидкої медичної допомоги призвів до значного збільшення фінансових, матеріальних і людських ресурсів. Показники здоров’я населення і медичної ефективності стали неадекватними величезним економічним затратам. Тому, з 1988 р. почалось роз’єднання швидкої і невідкладної допомоги, яке продовжується і тепер.
Ріст аварій, катастроф, стихійних і екологічних лих породив проблему забезпечення потерпілих допомогою в надзвичайних ситуаціях. Для вирішення цієї проблеми з 1990 р. почала створюватися служба екстреної медичної допомоги (медицина катастроф), куди ввійшла як функціональна одиниця і служба швидкої медичної допомоги, що поставило перед нею ряд нових завдань.
Перехід суспільства на ринкові відносини, реорганізація охорони здоров’я, зростаючі вимоги до якості медичної допомоги і її оптимізації обумовлюють потребу в розробці нової концепції розвитку швидкої медичної допомоги і втілення її в життя.
2. Поняття, функція та принципи
невідкладної медичної допомоги
Невідкладна медична допомога є поняттям, досі чітко не визначеним, як в літературі, так і в законодавстві. Це поняття є суміжним з поняттями екстреної, першої, первинної, долікарської та швидкої допомоги. В медичній літературі немає єдності щодо того, чи є ці поняття синонімами, чи співвідносяться як частина до цілого.
Спочатку, спробуємо розібратись з понятійним апаратом та розмежуванням окремих понять.
В законодавстві поняття „невідкладна допомога” та „швидка допомога” зазвичай вживаються як синоніми, через кому. Отже, законодавець не розмежовує це поняття. По цій практиці ідуть і міжнародно-правові акти. Так, наприклад, в Угоді про надання медичної допомоги громадянам держав-учасниць СНД від 27 березня 1997 р., що ратифікована Україною законом від 01.06.2000, вказано, що „швидка та невідкладна медична допомога – це комплекс медичних послуг, що надаються при гострих порушеннях фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, що загрожують його життю чи здоров’ю оточуючих”.
В літературі можна знайти таке загальне і коротке визначення швидкої допомоги – це система і вид найбільш масової, доступної, безоплатної поза лікарняної медичної допомоги при станах, що загрожують здоров’ю і життю людини.[3] А також більш повне визначення (яке, щоправда, випливає з визначення відповідної служби). Служба швидкої медичної допомоги України являє собою історично розвинуту та таку, що продовжує розвиватися систему забезпечення міського та сільського населення екстреною медичною допомогою на долікарняному етапі при виникненні патологічних станів, що загрожують життю чи здоров’ю людини.[4]
На швидку медичну допомогу покладені наступні завдання:
1. надання своєчасної (до 15 хв. в місті і до 30 хв. в сільській місцевості з моменту звернення) кваліфікованої першої медичної допомоги безпосередньо на місці події і при транспортуванні хворих і постраждалих у випадку виникнення небезпечних для життя станів;
2. перевезення в лікувально-профілактичні установи хворих, крім інфекційних, постраждалих і породіть, стан яких потребує надання термінової стаціонарної допомоги і медичного нагляду під час транспортування;
3. участь в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.
Виконання цих завдань ускладнюється деякими труднощами, так як існують різні визначення поняття екстреності і, відповідно, тлумачення цих завдань.
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992р. (надалі - Основи) не дають чіткої і однозначної відповіді на поставлені питання, але встановлюють таке: „Медичні працівники зобов’язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами .” (ч.1 ст.37). Можна вивести, невідкладна медична допомога є допомогою при нещасних випадках та гострих захворюваннях. Основи вживають термін „швидка допомога” тільки в ракурсі відповідної служби. Самостійно ж (або як синонім до „невідкладної допомоги”) цей термін не вживається.
З цієї статті вбачається, що служба швидкої допомоги є лише одним із засобів забезпечення невідкладної допомоги, хоча і основним. Це ж саме стосується і самої швидкої допомоги, якщо ми вживаємо цей термін в значенні служби. Законодавець, напевно, навмисне не вживає даного терміну, щоб уникнути плутанини.
Отже, хоча терміни „швидка” та „невідкладна” допомога є майже синонімічними, різницю можна виділити виходячи з окремих підходів до понять. Є підстави розрізняти швидку допомогу в широкому та вузькому (тільки як допомогу що надається службою швидкої допомоги) значенні . Вбачається, що в значенні екстреної медичної допомоги при станах, що загрожують здоров’ю і життю людини – вона все-таки є синонімом „невідкладної”. І тут сміливо можна застосовувати визначення згадуваної вже Угоди. Наприклад, існує проект кодексу, який би регулював питання охорони здоров’я в Україні (автори ще не дійшли згоди щодо його назви), і в ньому поняття „швидка медична допомога” повністю заміняє поняття „невідкладної”. Це і є приклад практичного застосування широкого значення.
Однак, медики частіше розуміють швидку допомогу, як складову частину невідкладної, як таку, що надається лише службою швидкої медичної допомоги на місці, під час транспортування та в пунктах (відділеннях) швидкої допомоги. Невідкладна ж допомога може надаватись як кваліфікованими лікарями, так і будь-ким з громадян, на місці, під час транспортування, в будь-якому лікувально-профілактичному закладі (наприклад, в відділенні інтенсивної терапії). Тобто єдиною умовою такої допомоги є те, що вона надається в невідкладних випадках.
Завантажити реферат