Становище України на початку 20-х років. Нова економічна політика та її законодавче оформлення

Щоб прискорити відродження промисловості і налагодити обмін між нею і сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох випадках — колишнім власникам цих підприємств. За станом на кінець листопада 1921 р. в Україні в оренду було віддано 5286 дрібних підприємств харчової, шкіряної, хімічної й інших галузей промисловості. Таким чином, з переходом до непу створювалися умови для виникнення в Україні так званої нової буржуазії: орен­дарів, приватних торгівців, комісіонерів та ін. Для підприємців-приватників узагальнюючим стало слово "непман". Але в цілому економічні позиції непманів завдяки застосуванню владою різнома­нітних обмежень (економічних і адміністративних) були слабкими. Так, на відміну від державної промисловості приватні підприємства У роки відбудовчого періоду занепадали. Хоч у цензовій промисло­вості України кількість приватних заводів і фабрик зросла з 452 у 1922/23 pp. до 493 у 1924/25 pp., це зростання відбулося повністю за рахунок харчової промисловості, яка налічувала в 1924/25 pp. 368 невеликих приватних підприємств. В усіх інших галузях йшов ін­тенсивний процес згортання приватного сектора. Наприкінці від­будовчого періоду в кам'яновугільній, металургійній і цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного підпри­ємства. В продукції цензової промисловості частка приватних під­приємств скоротилася у 1924/25 pp. до 5,3%; у харчовій промисло­вості — до 15,8%. Таке становище значною мірою було пов'язане з політикою радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капі­талу, держава активно втручалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки.

Запровадження принципу госпрозрахунку викликало необхід­ність перегляду ряду найважливіших інститутів трудового права, в першу чергу скасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також заміни системи оплати праці. Замість зрівнялівки в поста­чанні, що існувала в роки "воєнного комунізму", поступово впро­ваджувався принцип оплати за кількістю і якістю праці. В Україні було прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих на вдоскона­лення системи заробітної плати.

Одним з найголовніших складових елементів нової економіч­ної політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як державної і кооперативної, так і приватної. Тільки за період 1923—1924 pp. були прийняті такі правові акти в галузі торговельного законодавства:

постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. "Про купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу", яка мала особ­ливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; Поло­ження Раднаркому УСРР від 23 лютого 1924 р. "Про товарні біржі", котре визначало структуру бірж; постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 14 березня 1924 р. "Про боротьбу з дорожнечею", що мала на меті зниження цін; Інструкція про торгівлю, яка визначала коло осіб, які мали право торгувати; постанова Раднаркому УСРР від 26 вересня 1924 р. "Про фірму", що встановлювала порядок функціо­нування фірм і зміст поняття фірми; постанова Раднаркому УСРР від 2 жовтня 1924 р. "Про торговельний реєстр", яка вимагала від усіх торговельних і промислових підприємств реєструватися в орга­нах НКВТ УСРР.

У той час, коли розвиток державної і кооперативної торгівлі державними органами стимулювався, регулювання приватної торгі­влі з боку держави було непослідовним і значною мірою зводилося до її всілякого обмеження і витіснення. Основними методами впли­ву з боку держави на приватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі з приватної сфери, монополізація а руках держави торгівлі цілим рядом об'єктів; податкове обкладання торгівлі і обмежене кредитування; економічне регулювання торгівлі шляхом виходу державних торговельних органів на вільний ринок й вико­ристання методів конкуренції та ін.

Для отримання намагань приватних торгівців порушити вста­новлені законодавством рамки держава активно використовувала судові і адміністративні органи. Під час непу значну роль у поси­ленні регулюючого впливу на ринок з боку держави відігравало використання такої форми організації обміну, як біржа, яка обме­жувала приватний обіг, сприяла впровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядових установ і держторговельних організацій біржі ставали одним з найбільш дійових важелів із обліку й контролю приватної торгівлі. В Україні формування бір­жового торгу припадає на 1923 р. На початку цього року в Україні діяло 7 товарних бірж, у січні 1924 p. — вже 12. Правовою базою для діяльності були: постанова РПО РСФРР від 23 серпня 1922 p. "Про товарні біржі", Інструкція щодо проведення в життя цієї постанови, прийнята Всеукраїнською комісією із внутрішньої тор­гівлі (Комвнуторг), а також Взірцевий статут товарної біржі, розро­блений згаданою комісією. Велике значення у зміцненні товарообі­гу та господарських зв'язків мала ярмаркова торгівля. У грудні 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про порядок відк­риття ярмарок".

Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, вже у 1925/26 pp. частка приватного капіталу в оптовому товарообігу України знизилася до 5,8%. Але в роздрібній торгівлі в перші роки непу приватний капітал займав сильні позиції. Так, за 1922/23 операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало в руках приватного капіталу.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміц­ненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кре­дит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися золотом, валютою, ходовими това­рами. Але сталий червінець спочатку обслуговував тільки потреби оптової торгівлі і розрахунки між державними установами та підп­риємствами. У роздрібній торгівлі і сільському господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутністю інших ресурсів використовувався державою для покриття бюджетного де­фіциту. Із зміцненням змички між промисловістю і сільським гос­подарством, з поліпшенням фінансового становища держави з'яви­лася можливість завершити реформу. У лютому 1924 p. згідно з декретом ЦВК і Раднаркому СРСР в обіг надійшли державні казна­чейські білети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом. Радзнак було вилучено повністю.

На рубежі 1925—1926 pp. закінчувався так званий "відбудов­ний період", коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (грудень 1925 p.). Реалізація накрес­лених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.

XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. У травні 1929 p. проект першо­го п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства Украї­ни затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7—15 травня 1929 p.). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на "великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першого п'яти­річного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільського господарства.