З 25 по 27 вересня вдруге у 2000 р. було організовано проведення загальнодержавної операції “Іноземець”, під час якої порушено 382 кримінальні справи стосовно 404 іноземних громадян та осіб без громадянства, в тому числі 18 кримінальних справ стосовно учасників міжнародних гастролюючих злочинних груп. По справах заарештовано 131 особу. Затримано 145 злочинців, які знаходились у міжнародному розшуку. Виявлено та притягнуто до відповідальності понад 4,5 тис. іноземців, які порушували встановлені правила перебування в Україні. В ході проведення оперативно-розшукових заходів виявлено 600 об’єктів, де злочинні угруповання переховували нелегальних мігрантів; притягнуто до встановленої законом відповідальності 628 юридичних та фізичних осіб, чиї дії сприяли іноземцям-порушникам; затримано 17 організаторів каналів нелегальної міграції та 13 переправників. У злочинців вилучено: вогнепальної зброї 63 одиниці, набоїв – 3,4 тис. штук, вибухових речовин – 7,28 кг, наркотичних засобів – 140,5 кг, в тому числі “важких” наркотиків – 41,7 г.
Вражаючою є картина з цього питання і за квартальними підсумками 2000 року. Лише прикордонними військами поквартально виявляється від 2 до 3 тис. нелегальних мігрантів.
За даними Держкомкордону України у 2000 р. за перше півріччя стосовно мігрантів порушено 175 кримінальних справ, а в другому – майже 200.
З аналізу виявлених і припинених каналів нелегальної міграції, здійснених прикордонними військами та правоохоронними органами України очевидно, що чисельність злочинних угруповань, які займалися їх організацією, в абсолютній більшості випадків становить від трьох до десяти осіб. Такі групи мають чітку організацію, налагоджену систему зв’язку, зовнішні зв’язки, а також інші характерні для організованого злочинного угруповання ознаки.
Однак боротьба з непроханими гостями ведеться ніби в замкненому колі за добре відомою формулою: злочин – затримання – звільнення – злочин. Бо у Міністерстві внутрішніх справ не має ні коштів, ні спеціального приймальника-розподільника, для утримування нелегалів. А тому їх через деякий час випускають. Трапляються випадки, коли непроханих гостей міліціонери навіть відмовляються забирати у прикордонників, мотивуючи це відсутністю коштів на депортацію та їх неможливе тимчасове утримання.
Мабуть, Україна ще довго страждатиме як через власну гостинність, так і відсутність діючих норм протидії. А поки що нелегальними мігрантами займаються представники 7 відомств: МВС, МЗС, СБУ, Держдепартаменту у справах національностей і міграції, Міністерства праці, митники, прикордонники. Як тут не згадати народну мудрість: “Де сім баб, там дитя безносе”.
В Україні не існує імміграційного законодавства, що наявне у цивілізованих країнах. Правова база, що існує в Україні, не в змозі охопити величезний перелік практичних питань з боротьби з нелегальною міграцією. Не має сумнівів, що саме це і є головною причиною багатьох проблем, із якими щодня зіштовхуються прикордонники та правоохоронні органи. Відсутня поки спеціальна структура, орган, що повинен централізовано займатися цим питанням.
Є в Україні закон про правовий статус іноземців, яким задеклароване створення департаментських служб при МВС. Не перший рік існують постанови Кабінету Міністрів, які не лише передбачають створення відповідних міграційних пунктів, але і являють собою цілеспрямовану й розгорнуту програму боротьби з нелегальною міграцією. Однак, на великий жаль, ці ділові пропозиції існують поки що лише на папері через хронічний дефіцит коштів.
Тому з проблемою нелегальної міграції прикордонники, міліція залишилися один на один.
Час від часу компетентні інстанції звертаються до Верховної Ради із закликами прийняти нарешті імміграційне законодавство бажано настільки досконале, як у країнах Європи.
З прийняттям нових законів варто поспішити. Агресивні, матеріально незалежні ОЗУ, автономно зростаючі етнічні громади, так само як і транснаціональні сили, що керують процесом нелегальної міграції, незабаром можуть накопичити потенціал, достатній для впливу на прийняття політичних рішень, проплачувати необхідні їм корективи в законодавстві, висвітлення необхідної інформації.
Можливість виправити стан речей вбачається у чіткій взаємодії органів, що здійснюють імміграційний контроль на етапах: а) оформлення візи; б) пропуску через державний кордон; в) реєстрації іноземців в органах паспортної служби; г) контролю за мігрантами, які ухиляються від реєстрації; д) оформлення перебування, виїзду осіб, які перебувають на навчанні.
Одне з невідрегульованих питань у правовій площині залишається прибуття на навчання іноземних громадян. Так, під час перевірок правоохоронними органами встановлено, що 60% іноземців, яким вітчизняними навчальними закладами було видано запрошення на навчання, кордон перетинали, але до місця навчання не прибули і їх місце знаходження невідомо.
Хочеться зосередити увагу на проблемі, що в Україні на сьогодні не має єдиного комплексного еміграційного кодексу. І вже зараз необхідно посилити вимоги стосовно надання запрошень в Україну не лише майбутнім студентам, туристам, а й бажаючим одержати приватні та службові візи, оскільки цей механізм є дуже ліберальним.
Диспозиції статей діючого Кримінального кодексу України передбачають відповідальність окремо за незаконне перетинання кордону, використання підроблених документів, незаконні валютні операції, посадові зловживання. Навіть за сукупності цих статей виконавці одержують незначні терміни покарання, часто умовно, чи з відстрочкою виконання вироку. Слідча та судова практика доводить, що організаторів каналів, як правило, до відповідальності не притягують. Спеціалісти зазначають, що прийнятий Верховною Радою новий КК України (ст. 149, 331, 33), комплексно враховує ситуацію сьогодення.
Аналізуючи законодавство зарубіжних країн, необхідно зазначити, що жорсткість законодавства щодо боротьби з нелегальною міграцією в Білорусі та Румунії принесла дійсні результати. Сусіди збільшили термін кримінальної відповідальності організаторів каналів – вони тепер підлягають кримінальній відповідальності до 10 років; передбачено й економічні санкції, у тому числі величезні штрафи, конфіскація.
Підсумовуючи все сказане, можна дійти до висновку, що в державі проводиться певна правова робота, але на сьогодні в Україні по-перше, з позиції права не визначилися з новим явищем, що має тенденцію поширення – нелегальна міграція; по-друге, ще не створено відповідних заходів протидії цьому вкрай небезпечному соціальному явищу, а вжиті часткові кроки не впливають на захист національних інтересів; і, по-третє, наявне нормативно-правова база неефективно регулює міграційні процеси.
1. Див.: Ковалкін І. Поняття “біженець”: критерії визначення в законодавстві України” // Право України. – 1999. – № 11. – С. 112 – 117; Тодика Ю. Конституционно-правовой статус и беженцев в Украине. – Харьков. – 1999. – С. 29; Ковалишин І. Правовий статус біженців в Україні як вид правового статусу іноземців // Право України. – 2001. – № 2. – С. 38 – 42.
Завантажити реферат