Деонтологія в хірургії

Зрештою дуже важливими у діяль­ності хірурга є його індивіду ально-психологічні особливості. Емоційний і вольовий стан, темперамент, риси ха­рактеру, здібності лікаря проявляють­ся у кожному конкретному випадку взаємин з хворим. Щоразу, коли хірург схиляється над ліжком хворого, у нього виникає ціла гама почуттів.

Дуже важливо встановити контакт з хворим, завоювати його довіру. Цього можна досягнути індивідуальним підхо­дом лікаря до хворого, манерою звер­тання, зрештою його зовнішнім ви­глядом. Неохайний одяг, розтріпане волосся, бруд під нігтями, несвіжа сорочка — все це створює у хворого не­гативні емоції стосовно лікаря.

Моральний стан хворого, його віра в успіх лікування, довіра до хірурга, прагнення до життя відіграють важли­ву, а іноді вирішальну роль. Вселити надію на одужання, підтримати силу до життя, ту силу, яка, за словами ан­глійського письменника С. Моема, "діє із середини і яскравим своїм полум'ям освітлює кожну хвилину нашого існування так, що навіть не­стерпне стає стерпним", — це так важ­ливо для одужання хворого, або, якщо останнє неможливе, — для продовжен­ня його життя. А добре відомо, на­скільки загострене сприйняття життя у людей, які дивляться смерті в очі: кож­ний день життя стає для них безцінним. Можна повірити в щирість англійської королеви Єлизавети, яка перед смертю запевняла свого лікаря, що згодна віддати все своє королівство лише за один день життя. Важко без хвилювань читати передсмертні прохання О. Баль-зака подовжити йому життя лише на шість днів: "Лише шість днів — небага­то, — переконував він свого лікаря. — Я встигну швидко переглянути всі свої п'ятдесят томів. Я можу за шість днів дати безсмертне життя цьому світу, котрий створив". Але навіть цих шести днів йому не дано було прожити.

Американський письменник О. Ген­рі справедливо писав, що коли пацієнт починає рахувати карети в своїй похо­ронній процесії, то цілюща сила ліків зменшується рівно вдвічі. Але якщо пацієнт хоча б раз поцікавився, якого фасону рукави носитимуть узимку, можна заручитися, що у лікаря з'яв­ляється великий шанс вилікувати свого підопічного.

Діяльність хірурга багатогранна, його посада неспокійна. Людина, яка присвятила себе хірурги", веде безпе­рервний бій, в якому радість перемоги змінюється гіркотою окремих невдач. Лікар повинен невтомно вчитися і удос­коналюватися у своїй галузі, якомога глибше опановувати наукову і культур­ну спадщину. Він має винятково сум­лінно ставитися до хворих, піклуючись про їхнє здоров'я, працездатність, бути організатором боротьби за охорону здо­ров'я народу.

У нових умовах праці лікаря по-но­вому прозвучало запитання: чи кожній людині, яка хоче стати лікарем, це під силу? В чому суть покликання лікаря? Хто може стати лікарем? Чи існують критерії придатності до лікарської про­фесії? Коли вступають у театральні, ху­дожні, фізкультурні вузи, консерва­торії, обов'язково перевіряють, чи є у людини талант. Під час вступу в ме­дичний вуз таких критеріїв не застосо­вують. Щоправда, в медицині були спроби встановити певні обмеження, навіть фізичні, для осіб, які вступають у медичні вузи. У спеціальній пресі ве­лась дискусія про те, що для хірургів повинні бути вироблені правила допус­ку до цього фаху. Існує ж обмеження для шоферів, машиністів паровозів, пілотів, космонавтів та ін. Чому ж їх немає стосовно фаху, яким передбаче­не право активно втручатися в людсь­кий організм. На жаль, сьогодні таких обмежень немає. І тому іноді доводить­ся зустрічати людей, які не мають по­кликання лікаря, особливо хірурга.

З часів Гіппократа минуло понад два тисячоліття. Багато дечого з його клят­ви втратило свою актуальність. І все-таки чимало її принципів збереглося досі і знайшло своє відображення у Клятві лікаря України, яку приймають медики по закінченні вищого навчаль­ного закладу.

15 червня 1992 p. Президент України видав Указ про Клятву лікаря України.

КЛЯТВА ЛІКАРЯ

Набувши професії та усвідомивши важ­ливість обов'язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь:

усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, ліку­ванню і запобіганню захворюванням, пода­вати медичну допомогу всім, хто її потребує, незмінне керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнава­ти свої помилки, гідно продовжувати благо­родні традиції світової медицини;

зберігати лікарську таємницю, не вико­

ристовувати її на шкоду людині, додержувати правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому;

постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання і вміння, у разі потреби зверта­тися по допомогу до колег і самому ніколи їм у цьому не відмовляти, бути правдивим щодо колег;

власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління, утверджувати ідеали милосердя, любові, згоди і взаємоповаги між людьми.

Вірність цій клятві присягаю пронести че­рез усе своє життя.