Гемотрансфузія

З ускладнень реактивного характе­ру можна виділити такі: гарячка, алергічні реакції, синдром масивних переливань, гемотрансфузійний і цит-ратний шок, калієва інтоксикація.

Посттрансфузійна гарячка зумов­люється попаданням у кров піроген-них речовин — продуктів розпаду білків і мікроорганізмів.

Частіше гарячка спричинюється взаємодією антитіл реципієнта » пе­релитими лейкоцитами, тромбоцита­ми чи імуноглобуліном.

Реакція звичайно виникає через 1,5—2 год після переливання. У хво­рого з'являються відчуття жару, озноб, іноді головний біль, до 38— 39 °С піднімається температура тіла, спостерігається блювання. Залежно від тяжкості проявів розрізняють три ступені гарячкової реакції.

У разі реакції легкого ступеня хво­рий відчуває загальну слабкість, по-зноблювання, трохи підвищується температура тіла (в межах 1 °С).

Реакція середнього ступеня прояв­ляється ознобом, слабкістю, голов­ним болем, невеликим болем у жи­воті і попереку, підвищенням темпе­ратури тіла на 1,5—2 °С.

За реакції тяжкого ступеня спосте­рігаються сильний озноб, головний біль, нудота, блювання, затруднене дихання, біль у кістках і попереку, ціаноз губ, значне підвищення тем­ператури тіла (більше ніж на 2 °С).

Реакції легкого і середнього ступе­ня через кілька годин минають самі.

Тяжкий ступінь реакції триває довго, але закінчується у більшості випадків сприятливо.

Реакції легкого і середнього ступе­ня не вимагають застосування спеціаль­них лікувальних засобів. Хворого тре­ба зігріти (накрити ковдрами, поклас­ти грілку до ніг, напоїти гарячим чаєм). У разі тяжкого ступеня реакції, крім перерахованих вище засобів, ре­комендують уводити знеболюючі (мор­фіну гідрохлорид, норфін, трамал, промедол), серцеві (камфора, кофеїн, кордіамін), антигістамінні (димедрол, діазолін, супрастин) препарати, кор­тикостероїди (гідрокортизон, преднізо­лон — 80—100 мг), антипіретичні за­соби (ацетилсаліцилова кислота, аско-фен, амідопірин), внутрішньовенне вводять 10 % розчин кальцію хлориду (10 мл), 5 % розчин глюкози (500 мл) з аскорбіновою кислотою, крапельне.

Алергічні реакції зв'язані із сенси­білізацією організму до білків плазми донорської крові. Вони виникають у разі повторної трансфузії крові і плаз­ми, введення білкових речовин і білкових препаратів, а також при де­яких захворюваннях (хронічні запальні процеси, злоякісні пухлини, захво­рювання системи крові).

Ознаки алергічної реакції з'явля­ються вже під час переливання крові або через 15—20 хв після його закін­чення. До симптомів, які характерні для гарячкової реакції, приєднують­ся кропив'янка, алергічний набряк різних ділянок тіла, задишка тощо.

Алергічні реакції частіше мають легкий перебіг (за винятком анафілак­тичного шоку), через 30—40 хв вони самі минають. Кропив'янка, біль у суглобах, свербіння можуть тривати 1—2 доби.

Якщо алергічна реакція з'являєть­ся ще під час переливання крові, його треба негайно припинити. Хворому внутрішньовенне вводять 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду і 5— 10 мл 5 % розчину аскорбінової кис­лоти, діазолін, димедрол або супра­стин, кортикостероїди. За показан­нями — кофеїн, камфору.

Переливання великої кількості крові супроводжується низкою нега­тивних реакцій — синдромом масив­них переливань (синдром гомологічної крові). Синдром цей зв'язаний із уве­денням в організм реципієнта з кон­сервованою донорською кров'ю цит­рату натрію, калію, змінами біохімі­чних констант і формених елементів у процесі збереження крові, імунологіч­ною несумісністю крові донора і ре­ципієнта за еритроцитарними, лейко­цитарними і тромбоцитарними анти­генами і антитілами плазмових білків, які практично не враховуються під час підбирання донорської крові.

Для синдрому масивних переливань характерні: спазм судин, підвищення в'язкості крові реципієнта, склеюван­ня еритроцитів, утворення в капіля­рах пробок, порушення кровообігу, поява в печінці і нирках дрібних кро­вовиливів, застій крові в легенях. Кров не згортається, виникає крово­точивість.

Все це буває тому, що кров кількох донорів практично неможливо ідеаль­но сумістити з кров'ю реципієнта за всіма факторами і параметрами. Ви­никає багато дрібних імунних несумі­сностей, кількість яких переходить у якість.

Синдром гомологічної крові часті­ше настає у разі трансфузії консер­вованої крові з тривалим строком збе­рігання, у хворих, яких оперують в умовах екстракорпорального крово­обігу, у стані шоку і при масивній крововтраті. Часто він буває у онко­логічних хворих.

Для запобігання цьому ускладнен­ню рекомендують користуватися свіжою консервованою кров'ю, а та­кож поєднувати її переливання з внут­рішньовенним введенням низькомо­лекулярних плазмозамінних розчинів (гемодез, реополіглюкін, реомакро-декс, неокомпенсан та ін.).

Небезпечним ускладненням перели­вання крові є гемотрансфузійний шок. Він зумовлений переливанням несу­місної за системою АВО і резус-фак­тором крові тощо. Може спричини - тися переливанням інфікованої або зміненої крові, крові, яка була випад­ково заморожена і відтанула чи нагріва­лася до температури, що вища за 40 °С.

Головними причинами цього усклад­нення є руйнування еритроцитів до­нора, їх гемоліз зі звільненням ток­сичних продуктів розпаду (гістаміну, брадикінінів, катехоламінів та ін.). Іноді можливий і гемоліз еритроцитів реципієнта під впливом аглютинінів крові донора. Це буває у разі транс­фузії крові універсального донора ре­ципієнтам з іншими групами.

Все це зрештою призводить до роз­витку шоку, тяжкої інтоксикації, порушення згортання крові, гострої ниркової недостатності.

У перебігу гемотрансфузійного шоку розрізняють три періоди: І — шоку; II — ниркової недостатності;

III — одужання.

Період шоку (перші кілька годин). Може розвиватися ще під час пере­ливання крові, після введення в кро-іюносне русло 20—40 мл крові. Хво­рий стає неспокійним, скаржиться на відчуття жару, стиснення за грудни­ною, головний біль і біль у попере­ковій ділянці, нудоту, блювання. Біль зумовлюється спазмом мозкових, ме-зентеральних і ниркових судин. Пульс стає частим, артеріальний тиск зни­жується. Біль такий сильний, що хво­рі стають неспокійними, кричать. Обличчя хворого спочатку червоніє, а пізніше блідне, з'являється озноб, підвищується температура тіла. Згодом з'являються мимовільні сечовипус­кання та дефекація. Розпочинаються гемоглобінурія та гемоглобінемія. Швидко розвивається жовтяниця.

Період ниркової недостатності ха­рактеризується ознаками ураження нирок. Зменшується або взагалі при­пиняється виділення сечі. Розвиваєть­ся уремія, яка характеризується голов­ним болем, нудотою, блюванням, утратою апетиту, проносом, адина­мією, сонливістю, ознобом, підви­щенням артеріального тиску. Нарос­тають блідість і жовтушність шкіри, пастозність і набряки. Температура тіла підвищується до 38 °С і більше. Розвивається анемія, у крові підви­щуються рівні сечовини, креатиніну, білірубіну, калію. У сечі виявляють білок, лейкоцити, еритроцити, ци­ліндри.

У разі прогресування захворюван­ня хворі помирають на 3-тю —18-ту добу після гемотрансфузії. За спри­ятливого перебігу з 2—3-го тижня стан їх починає поліпшуватися і настає третій період — одужання.