Основні методи психологічного дослідження

Види експерименту:

· Лабораторний (первинний);

· Природній.

Лабораторний

Перша психологічна лабораторія була відкрита у 1886р у Лейбцизькому університеті, В. Вундтом.

Лабораторний експеримент використовується для вивчення окремих станів. Стимулюючим матеріалом можуть бути ряди чисел, слів, зображення.

Його проводять в спеціально організованих і певною мірою штучних умовах, він потребує спеціального обладнання, а часом і застосування технічних приладів. Часто, хоча й не завжди, його проводять в спеціально обладнаних для цієї мети приміщеннях (лабораторіях) з застосуванням складної апаратури. Лабораторний експеримент дозволяє за допомогою реєструючих приладів точно вимірювати час протікання психічних процесів, наприклад, швидкість реакцій людини, швидкість формування навчальних, трудових навичок. Його застосовують в тих випадках, коли необхідно отримати точні і надійні показники протікання психічних явищ при суворо визначених умовах. Прикладом лабораторного експерименту може слугувати дослідження процесу впізнання за допомогою спеціальної установки, котра дозволяє на екрані (типу телевізійного) поступово пред’являти піддослідному різну кількість зорової інформації (від найменшої інформації до показу предмету в усіх його деталях), щоб з’ясувати, на якому етапі людина впізнає зображуваний предмет. Лабораторний експеримент сприяє глибокому і всебічному вивченню психічної діяльності людей. Успіхи сучасної наукової психології були б неможливі без застосування цього методу.

Переваги:

1. Зведення до мінімуму випадкових факторів впливу на результат;

2. Чисте відділення експериментального фактору;

3. Можливість контролю за всіма факторами експериментальної ситуації;

4. Можливість спрямованого керування особами, які беруть участь в експерименті;

5. Дає можливість глибоко проникати у природу зв’язку між явищами.

Недоліки:

1. Значний вплив установки експериментатора на досліджуваного;

2. В реальних умовах, досліджувані ведуть себе по-іншому;

3. Присутність експериментатора, орієнтація на його авторитет впливає на об’єктивність поведінки досліджуваного;

4. Досліджується вже наявна діяльність. Неможливо дослідити процес її утворення.

Недоліки лабораторного експерименту значною мірою усувається при організації природного експерименту. Тут зберігається природність умов спостереження і вводиться точність експерименту. Природний експеримент будується так, що піддослідні не підозрюють про те, що вони піддаються психологічному дослідженню – це забезпечує природність їхньої поведінки. При організації природного експерименту також можливо застосування технічних засобів (але за умови, що піддослідний не знає про це).

Для правильного й успішного проведення природного експерименту необхідно додержуватися усіх тих вимог, котрі подаються до лабораторного експерименту. У відповідності з завданням дослідження експериментатор добирає такі умови, котрі забезпечують найбільш яскравий прояв певних сторін психічної діяльності.

Методи опитування – інтерв’ю, анкетування, бесіда

Дуже часто виникає необхідність у даних, які не можна отримати за допомогою спостереження та експерименту. Такі дані надають методи опитування.

Методи опитування поділяються на:

· Очне опитування – інтерв’ю;

· Заочне опитування – анкетування.

Ці методи використовуються після формування гіпотези та складання плану дослідження. Інтерв’ю використовують, як правило, після анкетування, а вони обидва використовуються після експерименту.

Інтерв'ю в психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. В історії інтерв'ю як психологічного методу можна виділити три основні етапи розвитку:

1) спочатку інтерв'ю використовувалося у сфері психотерапії та психотехніки, у свою чергу це сприяло виникненню психологічних консультацій;

2) використання інтерв'ю в соціоло­гічних та соціально-психологічних дослідженнях, де вперше виникли питання про валідність способів організації та проведення інтерв'ю та достовірність отриманої інформації;

3) сучасний етап психо­логічних досліджень характеризується координацією практичних, теоретичних та методологічних проблем інтерв'ю з метою викори­стання його як особливого методу отримання інформації на основі вербальної комунікації.

Види інтерв'ю:

1. Вільне — не регламентоване темою та формою бесіди, нестандартизоване. Передбачає попереднє формулювання, яке може бути змінено у процесі опитування. Дослідник може керуватися загальним планом проведення інтерв’ю, може проводити його у вільній формі.

Перевага – надає більш природні відповіді, глибші знання про досліджувані явища.

Недолік – важкість кількісної обробки інформації

2. Стандартизоване — за формою воно близьке до анкети із закритими запитаннями. Характеризується чітко продуманими запитаннями, які ставляться усім респондентам в одному формулюванні та послідовності. Запитання та їх порядок не можна змінювати.

Перевага – результати легко порівнюються та піддаються кількісній обробці.

Недолік – відсутність гнучкості у постановці запитань.

3. Напівстандартизоване – компенсування недоліків обох видів інтерв'ю за рахунок включення обов’язкових та змінних запитань. Обов’язкові ставляться всім опитуваним, а змінні – в залежності від глибини їх відповідей.

Проте межі між цими видами інтерв'ю рухливі й залежать від складності проблеми, цілей та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв'ю зумовлюється пе­реліком та формою запитань, змістовий рівень отриманої інформації — багатством та складністю відповідей.

У ході спілкування можуть скластися різні ситуації щодо позиції інтерв'юера:

а) респондент знає, чому він діяв або має діяти так, а не інакше;

б) респонденту не­достатньо інформації про причини власного діяння;

в) інтерв'юер має за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респондент не оцінює її як таку.

Та чи інша ситуація передбачає використання різних методів інтерв'ю. У першому випадку достатньо використати впорядкований, чітко спрямований цикл запитань. У двох інших ситуаціях потрібні методи, які передбачають співробітництво рес­пондента в процесі пошуку необхідної інформації. Прикладами таких методів є інтерв'ю клінічне та інтерв'ю діагностичне.

Діагностичне інтерв'ю — метод отримання інформації про властивості особистості, який використовується на ранніх етапах психотерапії. Цей метод слугує особливим засобом встановлення тісного особистісного контакту зі співрозмовником. У багатьох си­туаціях клінічної роботи він виявляється важливим способом про­никнення у внутрішній світ пацієнта та розуміння його труднощів.

Розрізняють:

1) кероване — від цілком за­програмованого (за типом анкети — незмінна стратегія та незмінна тактика) до цілком вільного (стала стратегія та вільна тактика);

2) некероване, «сповідальне», де ініціатива належить пацієнту. В клінічній практиці повністю стандартизоване діагностичне Інтерв’ю використовується дуже рідко.