Чому я пишу “напасти вночі на їх табір”? А тому , що вони вчинили під Зборовом, Берестечком, та і Бором (ще 1648р., коли не дали Хмельницькому додавити Польшу) справжнісіньку зраду, в результаті якої загинуло багато українців.
Хто стане заперечувати, що поразка під Берестечком - справа рук татар. А з історії відомо, що зрадників треба знижувати, і обовяязково їхньою ж зброєю. По-друге, після знищення татарського війська Хмельницький міг не турбуватись за свійтил і спокійно воювати з поляками.
Але він цього не зробив. Одне з можливих пояснень є те, що гетьман не вірив у здатність українського народу самостіно здобути волю. Це підтверджують його постійні пошуки зверхника.
На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя і захисника України на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньо могутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, й водночас надто віддаленним , щоб відкрито втручатися в її внутрішні справи. Відтак, у 1651р., після обміну посольствами Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорозьке на таких же умовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте через поширену серед українців ненавість до “бусурманів” та внутрішні зміни в самій Оттоманській Порті ця угода так і лишилася нездійсненою.
Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. Зпочатку повстання Хмельницький умовляв царя в ім¢я спільної для них православної віри прийти на допомогу. Але Москва реагувала надзвичайно оборежно. Зазанвши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити воліли почекати, доко козаки й поляки не виснажать одне одного, і вже тоді вдаватися до відповідних дій. Проте у 1653р., коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту, московити не могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який вирішив , що “заразди православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку”. Приймаючи це рішення , московити також сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі, використати Україну як буфер проти Оттоманської імперії та взагалі розширити свої впливи.”[14]
Тим часом, Хмельницький задумав приєднати до України Молдавію, одруживши свого сина Тимоша на дочці молдавського господаря Василя Лупула Але Тимош загинув під час бойових дій в Молдові проти гетьманської опозиції.
У 1651р. Відбулася вирішальна битва під Берестечком. Внаслідок зради татар, козацьке військо отримало значні втрати. Хмельницький був змушений підписати Переяслівську угоду.
“Під кінець 1653р. в Україну вирушило московське посольство Бутурліна й у січні 1654р. в Переяславі відбулася рада гетьмана зі старшиною й полковниками, а потім з народом , яка вирішила передати Україні під царську протекцію. Щоправда вже 18 січня виникли перші ускладнення - Бутурлін відмовився приягати від імені царя в тому, що Москва не порушиватиме вольностей станів і боронитиме Україну від поляків . Відмовилися присягати цареві київський метрополит з духовенством, місто Чорнобиль, Полтавський , Кропивнянський, Уманський і Брацлавські полки, Іван Богун та Іван Сірко. Але загалом присяга пройшла без поважних виступів. Сам договір було укладено в Москві в березні 1654р. (Березневі статті), і він був схожим на попередні угоди з Туреччиною й іншими країнами. Україна зберігала широку автономію в галузі адміністрації , судівництва , збору податків , мала велику армію (60 тисяч), затверджувалися давні права всіх станів. Московський цар отримав право тримати в Києві військову залогу з воєводою, гетьман мав сповіщати царя рпо свої зносини з іншими країнами та про вибори нового гетьмана . “[15]
Пізніше вже було зрозуміло, що обидві сторони не збираються виконувати вказані в договорі умови, бо у кожного залишався свій погляд, свої плани. Як стало відомим цар вирішив підкорити собі Україну, у боях українців проти організованих виступів поляків, на яких в свою чергу давила Москва, цар займав сторонню позицію, намагаючись послабшити позицію Хмельницького , а його козакі та взагалі всю армію використати ан свою користь для завоювання Литви та Білорусі.
Але Хмельницьки знайшов собі нового союзника – шведського короля Карла-Густава X .
В останні роки свого життя Хмельницький намагався приєднати до України західні землі. В цьому йому допомогав шведський король, який виконуючи свої зобов¢язання захопив більшу частину Польщи. Перша половина 1657р. була кульмінацією у розвитку молодої держави, у цей час роль України та гетьмана значно зросла, до могутні європейські монархи намаглися залучити до себе Хмельницького, але нажаль влітку сітуація різко змінилася.
Захворів Хмельницький, він вже не міг особисто керувати державою. В цей час польскьй народ підняв народну війну. До цього втручилися європейські страни, вже в стані козаків були випадків бунтів .
Не витримавши цього Хмельницький помер 6 серпня 16957 р. у Чигирині.
ПІСЛЯМОВА
Взагалі, оцінюючи історічні виступи наших давніх нащадків можна сказати, що Українська держава відбулася, але в зародковому стані: справжньої державності в неї не було, а була часткова, сильно обмежена автономія. Умови договорів царська влада постійно не виконувала і весь час намагалась переписати їх у власну користь. Наступні гетьмани хоча якось відстаювали незалежність, але регулярно згоджувалось на переоформлення міждержавних угод в гірший для нас бік.
Але треба пам¢ятати, що саме Хмельницький підняв свій народ з вікового занепаду і наклав відбиток свого творчого духа на всю наступну українську історію.
CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Орест Субтельний, Історія України. Київ, 1993р.
2. Іван Крип¢якевич, Історія українського війська, Львів, 1936р.,
видання Івана Тиктора.
3. Баран В., Зайцев О., Історія України, Львів, 1996р.
[1] Орест Субтельний, Історія України, Київ 1993р., стор. 99
[2] Орест Субтельний, Історія України, Київ 1993 р., стор. 116
[3] Орест Субтельний, Історія України, Київ 1993 р., стор. 160
[4] Іван Крип’якевич, “Історія козацького війська”, Львів, 1936р., видання Івана Тиктора
[5] Орест Субтельний, Історія України, Київ, 1993 р., стор. 162
[6] Орест Субтельний, Історія України, Київ, 1993 р., стор. 163-165
[7] Баран В., Зайцев О., Історія України, Львів, 1996 р.
[8] Іван Крип¢якевич., Історія українського війська”, Львів, 1936р., стор. 202
[9] Орест Субтельний, Історія України, Київ, 1993р., стор. 165
[10] Ю.Зайцев, В.Баран, Історія України , Львів, 1996 р., стор. 115
[11] Орест Субтельний, Історія України, стор. 167
[12] Орест Субтельний, Історія України, стор. 167
[13] Орест Субтельний, Історія України, стор. 168
[14] Орест Субтельний, Історія України, стор. 171
[15] В.Баран, Я.Грицак “Історія України”, стор.121
Завантажити реферат