Голод в Україні 1946-1947 років

Крім того, керівники всіх рангів мали організувати роботу колгоспників так, щоб вони працювали щодня про­тягом усього світлового часу при обов'язковому виконанні денних норм. Таким чином, колгоспники практично позбав­лялися можливості працювати на своїй присадибній ді­лянці, за рахунок якої вони жили. При цьому поставки сільськогосподарської продукції з особистого підсобного господарства, незважаючи на посуху, також не були змен­шені. Ще дужче ускладнилося становище після того, як 22 липня 1946 р. план хлібозаготівель для республіки було збільшено до 362 750 тис. пудів. Стало цілком очевидним, що з його виконанням виникнуть значні труднощі. Тому облвиконкомам і обкомам КП(б)У надавалося право збільшувати плани хлібозаготівель до 50 % тим колгоспам і селянським господарствам, які отримали кращий урожай. Незважаючи на вкрай складне становище, в якому опини­лися колгоспи та селянські господарства, було поставлено завдання вжити всіх заходів для погашення ними заборго­ваності минулих літ по хлібозаготівлях, що були включені в план поточного року. Таким чином, керівництво респуб­ліки, підкоряючись тиску безпосередньо Сталіна, продов­жувало згубну для селянства політику. На місця для за­безпечення виконання планів були направлені члени ЦК КП(б)У, уряду Української РСР.

Під впливом поганих видів на урожай та через надзви­чайно низьку оплату праці в колгоспах селяни, незважа­ючи на ризик втратити присадибну ділянку і бути притя­гнутими до адміністративної чи навіть судової відпові­дальності, зосередили свою увагу передусім на особистих підсобних господарствах. Це не могло не позначитися на стані трудової дисципліни в колгоспах. Газета «Социалистическое земледелие» писала з цього приводу, що, розши­ривши свої присадибні ділянки понад норму, багато хто з колгоспників більшість свого часу став проводити на по­сівах особистого користування, а колгоспну роботу за­недбав.

Кількість селян, які не виробили мінімуму трудоднів у 1946 р., досягла рекордного рівня—1,5 млн. чоловік. У деяких районах, що найбільше постраждали від посухи, влітку 1946 р. відбулися селянські заворушення. Зокрема, секретар Ізмаїльського обкому КП(б)У повідомляв Раду Міністрів УРСР, що «у зв'язку з поганим станом урожаю мають місце нездорові настрої серед населення області». Далі пояснювалося, у чому саме вони полягали: «Так, на­приклад, в с. Плахтіївка Саратського району група селян не давала вивозити хліб з глибинних пунктів, у с. Утконосівка Суворовського району натовп жінок числом до 180 чоловік намагався розтягнути зерно з глибинного складу Суворовського пункту «Заготзерно». В Белградському районі група селян, у кількості 145 чоловік, підписала заяву про продовольчі труднощі і прохання дати хліба». А становище в цій, як і в деяких інших областях, було жах­ливе. Посилювався голод, зростала смертність. Уже за першу половину 1946 р. кількість померлих тут перевер­шила кількість новонароджених.

У зв'язку із значним збільшенням випадків розкрадан­ня зерна на хлібозаготівельних пунктах, елеваторах і під­приємствах Міністерства заготівель протягом червня — липня лише по Миколаївській області, наприклад, було притягнуто до відповідальності 193 чоловіка. Щоб запобігти цим явищам, Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) 27 липня 1946 р. прийняли постанову «Про заходи по за­безпеченню зберігання хліба, недопущенню його розбаза­рювання, розкрадання і псування».

Тим часом становище в сільському господарстві УРСР продовжувало погіршуватися. Врожайність зернових у республіці не наблизилася навіть до найобережніших оці­нок. В_середньому вона становила 3,8 ц замість запланова­них 6,9 ц. У ряді областей України не зібрали й того: в Одеський, Харківській Ворошиловградській областях —2,3— 2,9 ц, у Херсонській —3,2 ц з гектара. В багатьох колгоспах кількість зібраного зерна виявилася меншою за ту, що була витрачена на сівбу. Валовий збір усіх зернових в ре­спубліці становив у 1946 р. 531 млн. пудів проти 1330 млн. в 1940 р. Значно зменшилась урожайність й інших культур. Зокрема, цукрових буряків у середньому по Україні вроди­ло по 43 ц на гектар. Таке різке зменшення врожайності сільськогосподарських культур пояснювалося не лише не­сприятливими погодними умовами. У серпні 1946 р., ви­ступаючи на VIII сесії Верховної Ради УРСР, М. С. Хру­щов підкреслив, що «найбільше страждають від посухи господарства з низькою агротехнікою». А в доповідній записці ЦСУ республіки відзначалося, що «в 1946 р. по УРСР, за винятком Ізмаїльської області та півдня Одесь­кої області, висока агротехніка могла б повсюдно забезпе­чити гарний урожай озимих». Однак далі констатації цього факту центральні республіканські органи не пішли.

Одним з найдраматичніших епізодів 1946 р. стала хлібо­заготівельна кампанія, яка проводилася під гаслом «Бо­ротьба за хліб — це боротьба за соціалізм!» Ще на її по­чатку "було-зрозуміло, що поставлений перед Україною план виконати неможливо. 5 вересня 1946 р. відповідні органи підготували для уряду республіки довідку про ста­новище з хлібом у колгоспах і радгоспах УРСР, де відзна­чалося, що господарствам для виконання планів хлібоза­готівель і задоволення найнеобхідніших внутрішніх потреб (оплата трудоднів, забезпечення насіннєвих фондів) не вистачає близько 85 млн. пудів зерна. При цьому автори документа виходили з урожайності 4,5—4,6 ц з гектара, а фактично ж вона була значно нижчою. Однак для сільсь­кого господарства республіки, незважаючи па критичний чого стан, не було зроблено жодних послаблені Колгос­пам та їх членам заборонялося навіть здавати в рахунок хлібозаготівель замість зерна іншу сільськогосподарську продукцію. І хоч Хрущов ще на початку вересня на­правив Мікояну листа з проханням дозволити прий­мати від господарств, які не мають пшениці та жита, інші зернові культури, дозволу не було отримано. Напри­клад, Полтавській області відмовили в проханні замінити 4 тис. т зерна на відповідну кількість молока і м'яса. Під страхом кримінальної відповідальності колгоспам і кол­госпникам аж до повного виконання планів обов'язкових поставок заборонялося торгувати хлібом на ринках.

Боротьба за виконання плану заготівель часто дово­дилася до абсурду. Республіканські органи ставили перед областями та районами фантастичні завдання. Наприклад, колгоспи Кіровоградщини відповідно до першого плану, затвердженого в липні 1946 р. на основі видової врожай­ності зернових 7,4 ц, мали здавати в середньому з гектара посівів по 4,6 ц. Але через жорстоку посуху та суховії зер­нових у господарствах області було в середньому одержа­но по 4,8 ц, а з кукурудзою —4,9 —5 ц з гектара. Незва­жаючи на це, план заготівель для області кілька разів збільшували. Після першого такого підвищення перед її колгоспами ставилося завдання здати з гектара 5,1 ц, після другого —5,2 ц. Отже, область повинна була здати зерна більше, ніж зібрала.

У вересні ряд областей республіки знову звернувся в Раду Міністрів УРСР з проханням знизити плани поста­вок, але ці клопотання було рішуче відхилено. В таких умовах, навчені гірким досвідом 30-х рр., голови колгоспів почали в масовому порядку приховувати частину зерна від заготівель, ризикуючи при цьому бути засудженими за пунктами 7 і 14 горезвісної 58 статті як «шкідники і са­ботажники».