Декабристи на України

Військове повстання розвивалося незалежно від вчин­ків невдалого диктатора. Начальник штабу повстанців Є. П. Оболенський рано-вранці відвідав К. Ф. Рилєєва, об'їхав казарми полків, що готувалися до повстання. а потім прибув на Петровську площу і з урочистою клят­вою став у ряди повстанців. Про організацію повстан­ня дбали й інші керівники Північного товаристра. Зо­крема К. Ф. Рилєєв та І. І. Пущин зробили розвідку до воріт Московського, Ізмайлівського полків, а також ка­зарм Гвардійського морського екіпажу, але офіцерів і солдатів не зустрічали. Потім сам К. Ф. Рилєєв поїхав до казарм Гренадерського полку, але, дізнавшись про виступ його солдатів на чолі з поручиком О. М. Сутгофом, прибув на Петровську площу, де вже шикувалися повсталі війська.

Повстання спочатку спалахнуло в Московському пі­хотному полку, унтер-офіцери й солдати якого були підготовлені до виступу офіцерами-декабристами. Під час лаштування церемонії прийняття присяги новому ца­рю членам Товариства (братам Олександру і Михайлу Бестужевим та Д. О. Щепіну-Ростовському) палкими промовами вдалося підняти збройне повстання.

О 10-й годині ранку по Гороховому проспекту під барабанний бій вже прямувала його колона — близько 800 солдатів у повному озброєнні, з бойовими патронами і прапорами. Потім вона вийшла на Адміралтейську площу і повернула до Сенату. Об 11-й годині солдати Московського піхотного полка вишикувалися в бойове каре на Петровській площі біля пам'ятника Петру І. Незабаром до них приєдналися 1250 солдатів Гренадер­ського полку на чолі з членами товариства О. М. Сутго-фом і М. О. Пановим). Прибувши до Гвардійського морського екіпажу, Микола Олександрович Бестужев повідомив морякам про виступ Московського піхотного полка. Разом з братом Петром і А. П. Арбузовим М. О. Бестужеву вдалося привести на Петровську площу 1100 озброєних моряків. Брати Бестужеви своєю рішу­чістю підняли найбільшу кількість військ — близько 2 тис. солдатів. На площі в бойовому порядку вишикува­лися понад 3 тис. солдатів, яких очолювали більше ЗО офіцерів-декабристів. Члени Північної думи К. Ф. Ри­лєєв і Є. П. Оболенський представляли вище керівництво революцією. На Ісаакіївському мосту поручик А. Є. Розен командував резервами повстанців — 800 солдатами Фінляндського піхотного полку. Він більше двох годин чекав на атаку повстанців на Петровській площі і мав намір підтримати її своїми силами.

Декабристів, які активно діяли в повстанні 14 грудня 1825 р., нараховувалось 35 осіб. Серед офіце­рів — учасників подій 14 грудня 1825 р. були представ­ники не лише повсталих полків (Московського, Грена­дерського, Фінляндського і Гвардійського морського екіпажу), а й Драгунського і Кінного полків, 2-го, 8-го і 27-го флотських екіпажів, що не були виведені на Пет­ровську площу. Існувала цілком реальна можливість збільшення числа повстанців.

Микола І, приїхавши на місце подій разом з братом Михайлом, генералами О. Л. Воїновим, О. Ф. Орловим, М. А. Милорадовичем, І. О. Сухозанетом та ін., відразу ж розпочав збирати віддані йому війська для придушення повстання. За царським наказом на Петровську площу відряджалися довірені особи, щоб умовити повстанців розійтися (М. А. Милорадович, М. К. Стюрлер, О. Л. Воїнов, брат царя Михайло, митрополити). Є. П. Оболен­ський забороняв їм наближатися до каре. М. А. Мило­радович (Петербурзький генерал-губернатор) був смер­тельно поранений П. Г. Каховським. Командира Гренадерського полка М. К. Стюрлера, який умовляв солдатів повернутися в казарми, застрелив П. Г. Ка­ховський.

Понад три тисячі повстанців опинилися в кільці 12-тисячного урядового війська. Але цар вагався, бо рішучі дії могли викликати повстання багатотисячної юрби «черні», яка тісним кільцем оточувала імператорські полки.

Микола І і його прибічники розуміли, що дальше прогаяння небезпечне: з настанням ночі до повстанців могли приєднатися інші частини, які почнуть діяти спіль­но з населенням. Збентеженого і розгубленого царя привів до тями начальник гвардійського Артилерійського корпусу генерал І. О. Сухозанет: «Государ, сутінки вже близькі, а юрба бунтівників збільшується. Темрява в цьому становищі небезпечна .». Він виставив проти пов­станців артилерію і пропонував нею діяти з боку Адмі­ралтейства. Зрештою цар зважився і наказав стріляти з гармат картечними зарядами в повстанців і юрби лю­дей, що їх оточували.

На гарматні постріли повстанці відповіли кількома залпами з рушниць по царських військах. Але цей опір тривав недовго. Після другого залпу гармат повстанці почали відходити з Петровської площі вздовж набереж­ної Неви, а деякі роти — переходити річку по льоду в напрямку Васильєвського острова.

Спроби офіцерів-декабристів припинити відступ й організувати відсіч успіху не мали: повстанці ря­тувалися втечею від картечі й царської кінноти, що кинулася їх переслідувати. Близько 300 повстанців-сол­датів і жителів міста стали жертвами обстрілу з гар­мат. Лише на Петровській площі в ніч на 15 грудня було підібрано не менше 80 трупів. Урядові війська в сутич­ках втратили 4 убитими й 31 пораненими.

Перший організований революційний виступ проти самодержавства в столиці Російської імперії царизм придушив силою зброї на очах десятків тисяч населення, бідніша частина якого співчувала справі декабристів й бажала їм перемоги. Площі й вулиці Петербурга були политі кров'ю борців за свободу.

З поразкою декабристів у Петербурзі не припинилася боротьба проти самодержавства в Росії. Московська уп­рава Північного товариства, не маючи надійних зв'язків з військами гарнізону, підняти повстання не змогла. Проіе в Окремому литовському корпусі, де діяло зв'я­зане з декабристами «Товариство військових друзів», 24 грудня 1825 р. почалися заворушення. Один з ба­тальйонів, де була проведена значна пропагандистська робота, відмовився присягати Миколі І. Члени товарист­ва намагалися підняти на боротьбу й інші військові частини. Однак царському урядові вдалося загасити пожежу повстання.

А через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним товариством.

2.3. ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПІХОТНОГО ПОЛКА НА УКРАЇНІ

Готуючи повстання 14 грудня 1825 р., Північне това­риство дбало про те, щоб одержати підтримку Москов­ської управи, а також Південного товариства, яке мало під своїм впливом досить значні військові сили 2-ї армії.

13 грудня в Москву був відряджений корнет Кава­лергардського полка П. М. Свистунов з листом С. П. Трубецького до генерал-майора М. Ф. Орлова, якому пропонувалось приїхати й взяти участь в повстанні і дальших революційних перетвореннях Росії. Крім того, Свистунов мав доручення особисто зустрітися з членом товариства С. М. Семеновим, який служив у кан­целярії Московського військового генерал-губернатора, інформувати про наміри Північного товариства й пере­дати завдання Московській управі. Незалежно від цього І. І. Пущин за два дні до повстання в листі повідомив Семенова про намір Північного товариства скористати­ся обставинами для відкритого повстання та просив інформувати про це М. Ф. Орлова. П. М. Свистунов не зміг виконати доручення, а лист І. І. Пущина адресат отримав уже після невдачі повстання в Петербурзі.