НЕП призвів до появи ринку праці. При всіх достоїнствах Непу виникле тоді безробіття звичайно відносять до однієї із серйозних негативних її сторін. Дотепер її ліквідація визнається безсумнівною заслугою того соціалізму, що був споруджений на руїнах Непу. Після "великого перелому" у чаді економічного романтизму на тлі узятих високих темпів і рубежів валових показників було урочисто проголошено, що в нашій країні назавжди покінчено з цим соціальним злом, спадщиною капіталізму.
Безробіття, як феномен Непу мала обґрунтування, обумовлені всім ходом суспільного розвитку: соціально-економічними змінами, галузевими зрушеннями, регіональними особливостями і демографічними процесами.
НЕП так і не довів до кінця вирішення проблем зайнятості і безробіття. Перешкодив "великий перелом", що відродив адміністративний примус до праці, який довічно прикріпив працівника до фабрично-колгоспної системи. І все-таки уроки Непу не пройшли безслідно. Засвоюючи, їх ми починаємо розуміти, що перебудова економіки на принципах ефективності вимагає формування ринку праці, звільнення працівника від пута “принудиловки”, створення особистої зацікавленості у високопродуктивній творчій праці.
І все-таки в цілому відчувалася різка недостача промислових товарів, що приводило до збільшення цін, а це, у свою чергу, гальмувало ріст життєвого рівня всіх категорій населення. У 1921р. пуд рисового борошна коштував 140 тис. карбованців, за проїзд однієї станції в трамваї брали 500 карбованців; один номер газети «Правда» коштував 2500 руб. У порівнянні з довоєнним часом ціни на цукор виросли в 162 тисячі разів. Ось чому доводилося господарці брати із собою на базар чи у крамницю кілька мільйонів, щоб купити необхідне для обіднього столу.[12;34]
Житлове питання, незважаючи на проведені в перші революційні роки “ущільнення буржуазії”, не тільки не було вирішене, але і ще більше загострилося. Справжнім нещастям для країни було аграрне перенаселення: у селі існувала багатомільйонна маса “зайвого” населення, яке з трудом зводило кінці з кінцями. Величезна кількість таких людей у пошуках кращої долі спрямовувалися в міста. У місті селяни розраховували дістати який-небудь пайок. Наприклад, робітники Москви, зайняті важкою фізичною працею, одержували в день 225 г. хліба, 7 г. м'яса чи риби, 10 г. цукру. По країні бродили мільйони безпритульних дітей. Лютували епідемії тифу, холери, віспи, іспанки. Померзлі будинки, закриті заводи, домни які остигли, вагони і паровози, які мляво стоять на рейках. Дитяча злочинність у порівнянні з 1913р. виросла в 7,4 рази. Не вистачало самого необхідного. Коштовністю був навіть шматок звичайного мила.[11;69]
Уряд посилено шукав вихід з цих труднощів. Був створений ряд комісій допомоги голодуючим. У країні установилося тимчасове єднання політичних сил, що допомагають голодуючому селу. Але врятуватися від голоду лише при опорі на внутрішні засоби не вдавалося. Радянський уряд звертається до світу з закликом про допомогу. Її пропонують і надають Американська адміністрація допомоги (АРА), міжнародний пролетаріат, європейські держави. Однак подібне вирішення проблеми не могло витягти країну з убогості і розорення. Потрібні були глибокі економічні і фінансові перетворення. Почалася кампанія російської церкви по добровільній здачі своїх цінностей у фонд порятунку голодуючих, цінності стали надходити від російських емігрантів. Однак незабаром на церкву почалися гоніння.
Спочатку 20-х років почалися репресії проти церкви. Вони були розграбовані, як і наказав Ленін, з “нещадною рішучістю” і “у найкоротший термін”. Розстріляно 40000 священиків, дяків і ченців, а також близько 100000 віруючих, що входили в церковні “двадцятки” і громади. Чистий прибуток від грабежу церковного майна склав 2,5 млрд. золотих карбованців. Храмів і монастирів у Росії було дуже багато, і існували вони в середньому по 300 років.
У травні 1922 р. патріарх Тихон був арештований разом із усіма членами Священного Синоду, 32 митрополита й архієпископа були розстріляні. Під офіційним словом “розстріл” часто ховалося звіряче убивство. Київський митрополит Володимир знівечений, оскоплений, застрелений і голим кинутий на наругу. Петербурзький митрополит Веніамін, що повинен був замінити патріарха у випадку смерті, перетворений у крижаний стовп холодною водою на морозі, а потім утоплений. Тобольський єпископ Гермоген, який у свій час добровільно поїхав з царем у заслання, був живим прив'язаний до колеса пароплава і розмачулений лопатами. Пермський архієпископ Андроник, у минулому місіонер у Японії, закопаний живим у землю. Чернігівський архієпископ Василь розп'ятий на хресті і спалений.[11;157]
Розправа над російським духівництвом була проведена на основі секретного директивного листа, спрямованого Леніним 19 березня 1922 р. членам Політбюро, керівництву ГПУ, Наркомату юстиції і Ревтрибуналу, які готувалися до наради з приводу “оптимізації і координації дій різних служб у виконанні Декрету про вилучення церковних цінностей”.
4.1. Кризи.
НЕП, що випробує то в меншому, то в більшому ступені адміністративно-командний тиск, був приречений на кризи. То і справа пріоритет політики, що нагадував про себе, над економікою вносив збої в механізми Непу. Позначалися і прорахунки в керівництві економікою.
Перша криза Непу в 1923 р., як і наступні 1925-1926р., 1928-1929р., була викликана як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Вона охопила усі сторони життя суспільства. Надзвичайною стала економічна ситуація. Що ж відбулося?
В економіці виникла криза збуту. 100 млн. селян, що одержали економічну волю, наповнили міський ринок дешевою сільськогосподарською продукцією. Щоб стимулювати продуктивність праці в промисловості (5 млн. робітників), держава штучно завищує ціни на промислові товари. До осені 1923 р. різниця цін склала більш 30%. Це явище з подачі Л.Троцького стали називати «ножицями» цін.
Криза, загрожуючи “смичку” міста і села, усугублялась соціальними конфліктами. У ряді промислових центрів почалися робочі страйки. Справа в тому, що кредити, одержувані підприємствами раніше від держави, були закриті. Сплачувати робітникам стало нічим. Проблема ускладнилася ростом безробіття. Із січня 1922 р. по вересень 1923 р. кількість безробітних збільшилося з 68 тис. до 1 млн. 60 тис.[11;302]
Економічна криза тісно перепліталася з кризою ідеології і політики. У керівництві країни знову починає назрівати розкол. Його поглиблює хвороба загальновизнаного лідера – В.И.Леніна. До кризових факторів додається боротьба за владу, що, у свою чергу, додає своєрідність пережитим країною труднощам.
Який вихід з становища, що створилося, бачили восени 1923 р.? Більшість керівників вважали, що центр проблеми – нормалізація ринку, зниження промислових цін, залучення державних резервів. Ці погляди виражали представники лівої опозиції – Н.Осинський, Б.Преображенський, Л.Троцький, Б.Пятаков і ін. Вони бачили “корінь зла” у відсутності плану, випадковості і безсистемності діяльності керівних органів.
Завантажити реферат