Облаштування післявоєнного світу

Боротьба навколо створення Ліги Націй. На необхідності створення Ліги Націй наполягав, перш за все, американський прези­дент В. Вільсон, який вважав це за попередню умову ведення перего­ворів. Про необхідність створення всесвітньої організації держав, зав­даннями якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобігання війнам та забезпечення незалежності всіх народів світу, президент США зазначив у 14-му пункті програми післявоєнного ми­рного врегулювання.

Він вбачав у Лізі Націй єдиного гаранта майбутнього миру і розгля­дав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Вільсон пропонував через Лігу Націй вирішувати питання про колишні воло­діння Османської імперії та долю німецьких колоній.

Його пропозиції зіштовхнулись із запереченням, особливо з боку британських делегатів. Засідання Ради десяти відбувалось в атмосфері нескінченних суперечок. Поповзли чутки, що Вільсон збирається зали­шити конференцію. «Здавалось, що все пішло прахом», - записував у кінці січня помічник президента. Чимало зусиль довелось докласти для того, щоб погодити компромісний проект Статуту Ліги Націй.

Основна мета діяльності. Згідно з Статутом, основна мета нової організації була визначена як «розвиток співробітництва між народами і гарантування миру та безпеки». Проте Сенат США взяв курс на самоізоляцію від європейських справ і відмовився ратифікувати угоду про вступ США до Ліги. США не бажали зв'язувати себе ніякими міжнародними зобов'язаннями. Без економічної та військової могутності США Ліга Націй виявилась надто слабкою організацією. Провідна роль у її діяльності належала Англії та Франції.

Організаційні основи. Основними органами Ліги Націй були Асамблея, Рада та Секретаріат. Місцем для перебування цих орга­нів була вибрана Женева. Держави мали право вийти з Ліги Націй за власним бажанням, вони також могли бути виключені з неї через будь-які серйозні причини.

Практично ж Ліга Націй не стала універсальним інструментом для підтримки миру та запобігання міжнародним конфліктам, хоча стаття 16-а її Статуту передбачала застосування економічних та політичних санкцій проти агресора. Вона не змогла зупинити розв'язання Другої світової війни. Спадкоємницею Ліги Націй стала Організація Об 'єд­наних Націй (ООН), створена в 1945 р.

Мирні договори із союзниками Німеччини

На конференції були вироблені основні принципи мирних договорів із союзниками Німеччини - Австрією, Болгарією, Угорщиною та Ту­реччиною. За їх умовами були зафіксовані державні кордони, пов'язані з утворенням нових національних держав у Центральній та Швденно-Східній Свропі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Королів­ства сербів, хорватів і словенців.

Договір з Австрією. За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією, підписаного 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угор-ська монархія припинила своє існування.

Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Мора­вія стали частиною нової держави - Чехословаччини, Буковина пере­давалась Румунії (всупереч рішенню Народного віче від 3 листопада 1918 р. про її возз'єднання з Радянською Україною). Австрія могла мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Заборонялось об'єднання Австрії та Німеччини. «Особливою декларацією» заборо­нялись будь-які політичні та економічні зв'язки Австрії з Угорщиною до того часу, доки остання не визнає умови мирного договору.

Договір з Болгарією. За умовами мирного договору з Болгарією, підписаного 27 листопада 1919 р. в Непі, частина її території відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців, а також РумуніїПівденна Добруджа лишилась у складі Румунії. Болгарію позбавили виходу в Егейське море. Чисельний склад армії обмежувався кількістю

Договір з Угорщиною. 4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці Версаля було підписано мирний договір із Угорщиною, зa яким Хорватія, Бачка й західна частина Банату передавались Королівству сербів, хорватів і словенців; Трансільванія та східна частина Банату - Румунії; Словаччина і Закарпатська Україна - Чехословаччині. Угорщина могла мати армію до 35 тис. чоловік і повинна буласплачувати репарації переможцям.

Договір із Туреччиною. Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Па­лестину, Трансіорданію, Ірак, Сирію, Ліван та інші території).

Зона чорноморських проток контролювалась країнами Антанти (головним чином Англією). Протоки були демілітаризовані, а будь-які нечорноморські держави отримували право на проходження через них своїх військових кораблів. Туреччина, якій лишили частину півостро­ва Мала Азія та смужку європейської території з містом Константи­нополем, власне, опинилась у становищі колоніальної залежності.

В цілому, договори країн Антанти із союзниками Німеччини мали суперечливий характер і приховували в собі причини майбутніх конфліктів.

Українське питання на конференції

Боротьба УНР за міжнародне визнання. В умовах формуван­ ня державності для України в 1917-1920 рр. винятково велике значення мали відносини з іноземними державами.

Керівники Центральної Ради домагались офіційного визнання Ан­тантою Української Народної Республіки. Проте Антанта щодо Укра­їни проводила двоїсту політику.

З одного боку, вона повністю підтримувала білогвардійський рух. Одночасно ж, намагаючись утримати УНР від переговорів із Німеччи­ною, Франція та Англія у грудні 1917р. визнали уряд УНР, проте допо­моги від них у складних умовах війни Україна так і не отримала.

Підписання Брестського договору. У цій складній зовнішньо­ політичній ситуації, для зміцнення свого авторитету на міжнародній арені й дипломатичного визнання іншими державами, УНР почала шукати зближення з Німеччиною. 9 лютого 1918р. між УНР, Німеччи­ ною та її союзниками був підписаний у Бресті мирний договір.

Згідно з договором УНР, повністю відокремившись від Росії] була визнана державами Центрального блоку. За цим договором припиня­лась війна між Україною та державами Центрального блоку. Німеччи­на й Австро-Угорщина зобов'язувались надавати допомогу Україні. З іншого боку, уряд УНР зобов'язувався постачати для Німеччини й Австро-Угорщини продовольчі товари.

Брестський договір був великим успіхом молодої української дер­жави і поклав початок у міжнародному правовому визнанні України Україну визнало чимало держав, проте вона не змогла на­лагодити (не з своєї вини) нормальні відносини з країнами, від яких багато в чому залежала її доля, - Радянською Росією і Польщею.

Значно ускладнилось становище України при появі на півдні країни військ Антанти. Після поразки держав німецько-австрійського блоку Антанта прагнула контролювати розвиток подій на всіх територіях, залишених військами противника. Однак вторгнення військ Антанти в Україну не сприяло розв'язанню жодного із питань, навколо яких точилась жорстока боротьба.

Участь української делегації в роботі конференції. Не змогла вирішити їх і Паризька мирна конференція, куди в січні 1919р. прибу­ла об'єднана делегація УНР і ЗУНР. При цьому посли обох українських держав діяли самостійно.