Зброя проти себе

Інше джерело надходження діоксинів у оточуюче середовище, а також проміжних продуктів, з яких вони легко утворюються, є відходи виробництва поліхлорароматичних сполук. Наприклад, завод “Моорфліт” у Гамбурзі, протягом кількох десятиліть складав свої відходи виробництва гексахлобциклогекана, гексахлорбензена, хлорфенолів на своїх чотирьох спеціалізованих звалищах. На середину 80-тих років кількість тільки 2,3,7,8-тетрахлордіоксина на цих звалищах складало 22-40 кг, а загалом суміші ізомерних діоксинов там накопичилось 28-47 тонн. У 1984 році завод був закритий (під тиском громадськості), а звалища перетворені в захищені, контрольовані сховища. Але є й інші приклади, вже з історії СРСР. На заводі хімічних добрив, м. Чапаєвск, з 70-тих років відходи виробництва пентахлорциклогексану та пентахлорфенолу скидались прямо у природне поглиблення біля цехів, де ті відходи виникали, зокрема ї ті відходи, які містили діоксини (у землі, без підстилки). Нарешті, у 80-ті роки у відвали були скинуті великі кількості 10% луга (каустику), лише в 1983 році скинули 50 тис.т. Як тільки середовище стало лужним, так звалище запрацювало подібно реактору, що перетворював поліхлорбензени та поліхлорфеноли на діоксини. У 1984 році частина відвалів прорвала дамбу і вилилася в річку Чапаєвку, а з нею попала в Куйбишевське водосховище. Але після цього укріпленням дна і берегів відвала ніхто не займався, небезпека повторного прориву залишається. До речі, саме на цьому Чапаївському заводі побудовано термічну установку для переробки хімічної зброї. Вірогідно її небезпечні відходи теж скидаються в той же “відстійник”. Приблизно таким самим чином зберігались відходи і на території ПО “Хімпром”, м. Уфа. У 1990 році дощі змили в річку Білу частину тих відходів. Походженням відходи були з тих же самих виробництв, які є основними забрудниками довкілля діоксинами.

Тепер мова піде про аварійні ситуації. В технології 2,3,5-Т є стадія лужного гідролізу 1,2,4,5-тетрахлорбензену до 2,4,5-Т. Існує два варіанти проведення реакції: у метанольному розчині та у розчині етиленгліколю. В першому випадку температура не має перевищувати 160 0С, у другому – 180 0С. При перевищенні цих параметрів (здебільшого з метою прискорити процес) замість цільового продукту починається утворення 2,3,7,8-ТСDD. Процес супроводжується тепловиділенням і можливі вибухи з викидом великої кількості діоксинів у навколишнє середовище. Перший вибух зафіксовано на заводі фірми “Монсанто”, США на виробництві 2,4,5-трихлорфенолу ще в 1949 році, коли ще про діоксини відомо не було. Наступний вибух, і теж при застосуванні метанольного варіанту синтезу 2,4,5-трихлорфенолу відбувся в Амстердамі на заводі фірми “Філіпс-Дофін”. Діоксин тут знайшли тільки у 1966 році. Обидва цехи були розібрані, а обладнання поховано. У 1965-68 роках на Уфімському хімічному заводі теж вирішили синтезувати 2,4,5-Т скориставшись метанольною технологією. У гонитві за інтенсифікацією процесу температуру підняли до 230 0С. Результати не примусили себе довго чекати: на хлоракне

(так називають хворобу, яку викликають діоксини) захворіли 137 чоловік. На чеському підприємстві у Нератовіце процес вели лише при 190 0С. Але й цього вистачило для того щоб на хлоракне захворіли 80 робітників. Напередодні, в 1961 та 1962 роках в Уфі вже проводили спроби запустити виробництво 2,4,5-трихлорфеноляту натрію з 1,2,4,5-

тетрахлорбензену, але в іншому розчиннику – етиленгліколі. Перегрів, та ще застосування зворотнього розчинника, привели до двох вибухів, отруєно було 15 чоловік. В 1968 році в подібних же умовах вибух стався у Великобританії (викид діоксину визнали лише через три роки), а в 1976 році сталась аварія в італійському місті Севезо. Там тех застосовували етиленгліколь як розчинник при гідролізі 1,2,4,5-тетрахлорбензену. У реакційній масі, що потрапила у довкілля, містились лише мікродомішки діоксинів (загалом 2,3,7,8-ТСDD було викинуто біля трьох кілограм), але природа забруднення була визнана вже на сьомий день після аварії. Як і в Англії, будова підприємства була розібрана і разом з обладнанням похована. Лише в Уфі все як стояло, так і стоїть до сих пір, ніби й не було ніякого діоксину!