Подібним чином контракт згадуються в ст. 9 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".[43] Проте згадана стаття зовсім не є підставою для укладення роботодавцем контракту з працівником.
Якщо діючими законами можливість укладення контракту у відповідному випадку не передбачена, власник і працівник укладати контракт не мають права, хоча би й при цьому була повна згода сторін і відсутність будь-якого тиску з боку власника.
2. Суб'єктний склад сторін контракту.
До числа неврегульованих проблем відноситься визначення суб'єктного складу, тобто учасників контракту, його сторін. Коло суб'єктів, з якими може укладатися контракт, повинно бути обумовлено категоріями працівників, передбачених законодавчими актами.
В зв'язку з цим виникають два надзвичайно важливих питання: з ким з працюючого на підприємстві персоналу (працівників) може бути укладений контракт і чи є укладення контракту правом чи обов'язком працівника і роботодавця.
Аналізуючи вищеназвану сферу застосування контракту з врахуванням практики, можна класифікувати коло осіб, з якими може укладатися контракт. Така класифікація матиме наступний вигляд:
I. Першу категорію складають керівники підприємств всіх форм власності і організаційно-правових форм, керівники міністерств та інших органів влади.
II. До другої категорії відносяться керівники структурних підрозділів, включаючи головних спеціалістів, за виключенням підприємств і організацій державного сектора економіки.
III. І, нарешті, це інші категорії працівників з числа високо-кваліфікованого персоналу, перелік яких прямо передбачений законами, а не багатьма підзаконними актами.
Головний критерій, що об'єднує вищевказану класифікацію суб'єктного складу контрактної системи найму, - найвища кваліфікація (професіоналізм) працівника. Тому, на нашу думку, контракт як особлива форма трудового договору доцільна і раціональна лише в тих випадках, коли мова йде про найм висококваліфікованих спеціалістів, на яких покладаються важливі зобов'язання і яким необхідно створити адекватний режим найбільшого сприяння з врахуванням їх таланту, встановивши для них більш високий рівень матеріального стимулювання порівняно з діючим законодавством. Очевидно, з цих міркувань законодавець встановив обмежене коло суб'єктів трудового контракту, що не підлягає розширеному тлумаченню. Дана обставина має надзвичайно важливе значення в забезпеченні гарантій трудових прав працівників, оскільки контракт регулює на практиці строкові трудові відносини, в характері яких не зацікавлений працівник, тому роботодавець не вправі вимагати від працівника укладення контракту у випадку, коли він не відноситься до категорії спеціалістів, з якими може бути укладено контракт. Конкурсний порядок прийому на роботу дозволяє підібрати найбільш достойних спеціалістів найвищого рівня кваліфікації.
При цьому необхідно враховувати такий важливий фактор, як фактична нерівність сторін в трудовому контракті. Слабкіша з них - завжди працівник. Роботодавець володіє величезними можливостями диктувати йому свої умови, що далеко не завжди відповідають правовим нормам. Ефективна противага цьому - тільки чіткий закон. Проте на практиці допускаються факти грубого порушення законодавства, що регулює контрактну форму найму на роботу. Так, за даними Мінпраці України, на ряді підприємств контракт застосовується у випадках, не передбачених законами. Не поодинокі факти, коли контрактна форма трудового договору нав'язується працівникам.
Всупереч існуючому законодавству, керівники багатьох підприємств розглядають контрактну систему найму як обов'язкову і застосовують її без згоди працівника.
РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ КОНТРАКТУ.
1.У мови контракту, визначені законодавством.
Зміст контракту, як і будь-якого трудового договору, характеризується сукупністю всіх умов, що встановлюють об'єм прав і обов'язків його сторін при повній їх рівності, і, які достатні для функціонування трудових правовідносин.
В будь-якому договорі, в тому числі і трудовому контракті, праву однієї сторони відповідає або кореспондує обов'язок іншої сторони. Кожне право і відповідний обов'язок є умовами контракту.
В теорії трудового права розрізняють два види умов трудового договору (в тому числі контракту як його особливої форми) в залежності від того, в якому порядку вони встановлюються: ті, що встановлені законодавством, і ті, що визначені угодою сторін.
Умови контракту можуть встановлюватись безпосередньо нормами права. Вони стають умовами договору і поширюються на його сторони внаслідок одного лише факту укладення договору. Такі умови не можуть змінюватися угодою сторін (якщо інше не передбачено законом).
Проте існують норми права, які дають можливість виявлення волі сторін трудового договору. Наприклад, для деяких категорій службовців в схемі посадових окладів встановлена вилка "від" і "до", передбачено виконання деяких видів робіт за певних умов з неповним робочим днем і т.д.
В таких випадках мається на увазі можливість досягнення згоди в рамках, передбачених законом.
Умови контракту мають конфіденційний характер. Якщо доступ до них мають посадові особи роботодавця, вони не мають права розголошувати останні. Обов'язок щодо забезпечення конфіденційності покладається на роботодавця (а саме на особу, яка має право приймати і звільняти працівників). Слід зазначити, що вимоги конфіденційності не поширюються на умови контракту, які регулюються чинним законодавством, щодо органів, які здійснюють контроль за їх дотриманням. Це зафіксовано в п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору".[44]
2. Необхідні умови контракту.
В теорії трудового права крім умов, визначених законодавством, розрізняють умови, що безпосередньо встановлюються угодою сторін при укладенні контракту.
В свою чергу, умови, вироблені сторонами, поділяються на необхідні і додаткові (факультативні).
Необхідні або обов'язкові умови - це такі, за відсутності яких контракт не може вважатися укладеним і не може реально виникнути трудове правовідношення, по яких сторони, що укладають трудовий договір, повинні обов'язково домовитися.
До таких умов відносяться:
1) місце роботи;
2) трудова функція;
3) дата початку і закінчення роботи;
4) оплата праці.
Місцем роботи вважається розміщене в певній місцевості конкретне підприємство, установа, організація. Умова про місце роботи часто уточнюється шляхом вказання на окрему частину або філію підприємства, де буде здійснюватися трудова діяльність працівника (певний цех, відділ, студія і т.д.).
Інколи об'єкти, підрозділи підприємства, установи, організації знаходяться на відстані одне від одного і навіть в іншій місцевості. Тоді місце роботи вказується конкретно в самому контракті.
В будівельних, залізничних і ряді інших підприємств, як правило, при укладенні контракту вказується певна організація, а не об'єкт. В таких випадках робоче місце (місце виконання роботи) може бути на будь-якому об'єкті, що обслуговує відповідна організація.
Завантажити реферат