Ринок фінансових послуг

1.Основні види фінансових посередників, їх функції та джерела фінансування

Поглиблення спеціалізації в діяльності економічних суб'єктів і диверсифікація напрямків укладання капіталу об'єктивно посилюють роль професійного посередництва на фінансовому ринку України.

Розглядаючи змістовно-структурну характеристику поняття "фінансове посередництво", слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічна термінологія і юриспруденція не містять його достатньо вичерпного визначення і тлумачення. Отже, варто взяти як визначення таке: "Фінансові посередники, або фінансові інститути, являють собою організації, що випускають фінансові зобов'язання (вимоги до себе) і продають їх як активи за гроші" [2].

У національній практиці на офіційному рівні термін "фінансовий посередник" уперше було узагальнено вжито в Постанові Кабінета Міністрів України "Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання"[7]. З набранням чинності Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" [1] законодавче встановлюються :

- загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг ;

- пріоритети в здійсненні регулятивних та наглядових функцій з боку держави за діяльністю фінансових посередників.

Сучасні фінансові посередники розглядаються як спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв'язку в динаміці руху активів.

На сьогодні фінансовими посередниками виступають :

- спеціалізовані інвестиційні компанії ;

- банки ;

- трастові компанії ;

- кредитні спілки ;

- страхові компанії ;

- пенсійні фонди та ін.

Найголовніше завдання фінансових посередників - спрямовувати рух капіталу (збережень) до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов'язань. Логічно, що предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери й гроші.

Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового ринку. На відміну від індивідуальних учасників інституційні є колективними учасниками, які провадять різного виду професійну фінансову діяльність й розподіляють прибуток між засновниками відповідно до правових норм і конкретної угоди. Згідно з вимогами чинного законодавства фінансові посередники можуть виконувати функції :

- з консолідації (акумуляції) збережень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти. Індивідуальні збереження з інвестиційними намірами є особливим видом збережень, і для багатьох непрофесійних учасників ринку звернення до інституційних фінансових консультантів - переважна форма участі у масштабних проектах (так, наприклад, реалізуються приватні інвестиції за кордоном) ;

- із забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси. За рахунок масштабів діяльності й портфельного управління активами посередники гармонізують відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквідують дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечуючи при цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на первинному і вторинному ринках. Професійна організація андеррайтингу як задоволення потреб клієнтів щодо гарантованого розміщення їхніх активів є винятковою прерогативою інституційної форми посередництва;

- з перерозподілу і зниження фінансових ризиків. Професійні посередники при купівлі чи продажу фінансових активів саме торгують ризиками, перерозподіляючи їх між консервативними й агресивними учасниками ринку - між більш несхильними і менш несхильними до ризику економічними суб'єктами ;

- із забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління активами.

Не потребує доказів, що можливості індивідуального інвестування вужчі, ніж колективного інституційного, при цьому ліквідність і ризики вкладень також різняться.

У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують накопичення капіталів і їх перерасподіл на ринку капіталів.

Ринок капіталів— частка ринку позичкових капіталів, де формується попит і пропозиція на середньостро-ковий і довгостроковий позичковий капітал. Елементами ринку капіталу є: фондова біржа, страхові компанії, аудиторські організації, брокерські контори (ком­панії), комерційні банки, державний страховий нагляд, де­ржавна інспекція по контролю за цінними паперами, фонд державного майна, інвестиційні фонди, фонд загальнодер­жавних науково-технічних програм, стабілізаційні фонди, іноваційні фонди.

Ринок позичкових капіталів— з загаль­ної точки зору — це специфічна сфера товарних відносин, де об'єктом операції є наданий в позичку грошовий капітал і формується попит і пропозиція на нього; з функціональної — система ринкових відносин, яка забезпечує акумулюван­ня і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення кредитом суспільного відтворення; з організаційної — су­купність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, че­рез які здійснюється рух позичкового капіталу. Основою розвитку ринку позичкових капітілів є закономірності кругообігу капіталу в про­цесі відтворення, які призводять до того, що на одних ділянках утворюються тимчасово вільні капітали, на інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою ринку позичкових капіталів тимчасово вільні грошові капітали (а також заощадження членів суспільства перетворюються) в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам. На ринку позичкових капіталів здійснюються короткострокові операції, які обслуговують, головним чином, рух обігового капіталу, та середньо- і до­вгострокові кредитні операції, що обслуговують рух основно­го капіталу.

Ризиковий (венчурний) капітал — капітал, що вкладається у ризикові капіталовкладення, перш за все зв'язані з інноваційною діяльністю. Особливо важливого значення ризиковий капітал набув у 70-80 рр. у зв'язку із структурною пе­ребудовою економіки, викликаною необхідністю пристосу­вання до швидкоплинних умов науково-технічної революції.

Кошти для ризикового (венчурного) фінансування аку­мулюються спеціальними фінансовими та банківськими інститутами. В Україні є кілька інноваційних банків, котрі ще мають сформувати за рахунок державних та власних коштів спеціальні інноваційні фонди. Кошти із цих фондів на кон­курсній основі на засадах повернення видаються, перш за все, невеликим, тільки що заснованим фірмам для реалізації проектів, що грунтуються на використанні наукових відкриттів та винаходів і обіцяють досить швидко отримати прибуток, норма котрого значно перевищує середню. Але в дійсності часто-густо ці надії не справджуються і замість при­бутку можуть бути одержані збитки. Проте в цілому вкладен­ня капіталу в ризикові об'єкти приносить прибуток і сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, тому воно підтримується державою, виробничими фірмами, різними благодійними фондами, але найчастіше банками.