Фізіологія втоми

4. ФАЗИ ВТОМИ

Втома наступає при фізичній і розумовій діяльності. Воно може бути гострим, тобто виявлятися в короткий проміжок часу, і хронічним, тобто носити тривалий характер (аж до декількох місяців); загальним, тобто характеризуючим зміну функцій організму в цілому, і локальним, що зачіпає яку-небудь обмежену групу м'язів, орган, аналізатор. Розрізняють дві фази стомлення:

· компенсовану (коли немає явно вираженого зниження працездатності через те, що включаються резервні можливості організму);

· некомпенсовану (коли резервні потужності організму вичерпані і працездатність явно знижується).

5. ДІАПАЗОН ОПТИМАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Отже, втома - це стан людини, що викликана роботою. Фізичній втомі сприяють динамічні навантаження, наприклад тривала ходьба, біг, і статичні навантаження - підйом ваги, її утримання, перенесення. Розумова втома викликається навантаженням на органи чуття (зір, слух, дотик), сильною напругою уваги, усвідомленням відповідальності.

Надмірні навантаження ведуть до перевтоми. Відчуття втоми служить сигналом до відпочинку від фізичної праці. При розумовій діяльності втома виражена не так різко, звичайно у формі зниження інтересу до роботи. Проте тут більше небезпеки розвитку надмірного нервово-психічного перенапруження. Симптоми втоми швидко проходять. При перевтомі подібні симптоми приймають стійкий характер. У разі легкого ступеня перевтоми достатньо перерви в роботі звичного відпочинку і сну, щоб сили відновилися. Важкий ступінь перевтоми вимагає тривалого припинення роботи і спеціального лікування. Якщо цих заходів не вжиті, може розвинутися захворювання. Отже, втому доцільно рахувати нормальним станом організму, а перевтому - прикордонним станом між здоров'ям і хворобою.

Парадокс полягає в тому, що і відсутність фізичної діяльності, що називається гіподинамією, теж породжує своєрідне стомлювання вже від детренованості м'язів. До того ж нервова система, озбавлена підтримки з боку м'язів, не може на­ладити правильну регуляцію функцій. От чому при гіподинамії розвиваються різноманітні, особливо серцево-судинні, захворювання. Все це означає, що людина повинна жити в певному діапазоні оптимальних навантажень.

Нерідко загальна втома з'являється при відсутності втоми. На перший погляд це може здаватися дивним. Візьмемо, наприклад, школярів, вони часто жаліються, що швидко втомлюються в класі. Фахівці вста­новили, що це далеко не завжди пов'язано з істинною втомою. Гігієністи пишуть про особливу форму шкільної втоми. Вона розвивається взимку в душ­них класах із спертим, «мертвим» повітрям. Доста­точно посидіти в такому приміщенні півгодини-година, і виникають сонливість, млявість, поганий настрій. Власне втоми тут немає, його викликає тільки робота. При захворюванні нервової системи втома іноді стає хронічною. Лікарі тоді говорять про астенічний стан. Втоми тут теж немає.

Ще одна особливість - при легкій, але однооб­разной діяльності втоми виникає і разви­ваєтся значно швидше, ніж при різноманітній праці. До того ж воно має, як правило, локальний характер. Втомлюються тільки окремі працюючі орга­ни, як правило, руки, спина, зір або слух. Це пов'язано з особливостями монотонної роботи, що викликає підвищену нервово-психічну напругу. Мають значення і особливості психіки людини. Товариські люди, прагнуть до активного контакту з зовнішнім світом (екстраверти), особливо чутливі до монотонії. Замкнуті люди, поглиблені в свої внут­рішні переживання, менше схильні до її дії. Причини локальної втоми лежать в стомленні нервових центрів. Вона розвивається значно раньіше, ніж периферичне стомлення м'язів. Чим тяжкіша робота, тим більше значення набуває пери­ферический компонент.

6. ТЕОРІЇ ВТОМИ

З численних теорій втоми виділяють теорію «отруєння» німецького вченого Э. Пфлюгера (1872), «виснаження» М. Шиффа (1868, Швейцарія), «обмінна теорія» англійського дослідника А. Хилла (1929) і ін. мають тільки історичний інтерес. Визнані дві групи сучасних теорій, на підставі яких первинними вважаються зміни в нервових центрах. Згідно однієї з них, основою втоми є гипокситичні, тобто пов'язані з недостатністю кисневого постачання, порушення в нервових структурах, регулюючих процеси гомеостазу, особливо зміни у сфері медиаторного обміну і хімічних процесів виникнення і передачі збуджень. Прихильники другої групи теорій заперечують єдиний механізм виникнення втоми, на їх думку, поява втоми може бути обумовлена рядом чинників або їх комбінацією починаючи з едостатністю кровообігу при локальній м'язовій втомі і закінчуючи зміною структури гомеостатичної регуляції з боку вищих відділів центральної нервової системи (охоронне гальмування) при загальній втомі велику роль в розробці сучасних теорій втоми зіграли І. М. Сеченов І. П. Павлов, Н. Е. Введенский, А. А. Ухтомский і Л. А. Орбели, останній розглядав втому як порушення адаптаційно-трофічної регуляції з боку вегетативної нервової системи.

Проблему втоми вивчали також рад фізіологи Р. В. Фольборт, З. А. Косилов і ін. В сучасних дослідженнях розкритий ряд тонких механізмів втоми, пов'язаних з порушенням обміну макроергічних з'єднань, зниженням активності окислювальних ферментів, зміною характеру ендокринної регуляції з боку гіпоталамуса. Наприклад, зареєстровано зниження функції надниркових, показано, що пригноблюється вироблення адренокортикотропного гормону гіпофізом, спочатку підвищується, а потім знижується активність инсулярного апарату підшлункової залози. Це веде до збільшення недоокисленных продуктів і гіперглікемії. Як наслідок цього виникають вторинні зміни аферентной імпульсації, що ще більше погіршує стан гомеостазу і веде до порушення узгодженості вегетативних і рухових робочих реакцій.

Початкові фази втоми роблять сприятливий вплив на стійкість організму, сприяють в подальшому більш швидкій і досконалій мобілізації резервів і компенсаторних функцій, прискорюють оволодіння навиком і його зміцнення. Виражена втома негативно впливає на організм, зменшуючи продуктивність праці, і може привести відразу до предпатологічноїй фази зриву, а при нераціональному відпочинку і до розвитку патологічного стану перевтоми. Надмірна втома може супроводитися неврозами і судинними захворюваннями.

7. МЕХНІЗМ ВТОМИ

З позицій фізіології стомлення - це диспро­порція між витратою і відновленням енергетичних речовин. Чи відчуваємо ми це? Звичайно. Втома з'являється звичайно в той момент, коли організм витратив велику частку енергоресурсів, а їх активне поповнення ще не почалося. Як тільки включаються енергетичні резерви, збуджується кора головного мозку і працювати стає легше - відкривається «друге дихання». Це - ста­дия стомлення, що компенсується. Якщо ж навантаження продовжується, то відчуття втоми наростає, «третє дихання» не виникає, і робота виконується за рахунок сили волі. Це - стадія некомпенсованої втоми. Воля контролюється корою великих півкуль, в якій розвивається охоронне гальмування. Воно захищає мозок від надмірної кількості сигна­лов від робочих органів і оберігає його від пошкодження.