Сучасний режим національно-расової дискримінації, як знаряддя забезпечення інтересів капіталістичних монополій, дійовій засіб систематичного гноблення та експлуатації народів колоніальних і залежних країн, всіляко перешкоджає їх господарському та культурному розвитку.
Національно-расова дискримінація є перешкодою на шляху політичного об’єднання цих народів у боротьбі за свою національно-державну незалежність, за елементарні демократичні права і свободи. Наочним прикладом цього може бути зовнішня політика США, Англії, Франції і деяких інших імперіалістичних держав.
Принципово інше становище в соціалістичних державах, де утворилися благородні принципи справжньої національно-расової рівноправності народів, пролетарського інтернаціоналізму та соціалістичного демократизму. Ідею національно-расової рівноправності пройнятий дух зміст всіх радянських конституцій. Блискуче розв’язання національного питання в нашій країні показує великі переваги радянської демократії над демократією буржуазною.
Конституція Української РСР 1929 р. зберегла в силі і ряд інших найважливіших принципів Конституції 1919 р. Разом з тим у новій Конституції УРСР не викладені деякі застарілі положення Конституції 1919 р. (наприклад, про диктатуру пролетаріату і бідніше селянство, про відмирання держави та ін.).
Нові, особливо важливі положення Конституції УРСР 1929 р., що мали велике принципове значення у порівнянні з Конституцією 1919 р., знайшли своє відображення у ст. 2 і 3 Конституції, в яких було яскраво висвітлено змінене правове становище УРСР та законодавче закріплення основних принципів Радянської федерації і суверенітету Української РСР.
«Українська Соціалістична Радянська Республіка, - гласила ст. 2 Конституції, - заявляє про свою цілковиту солідність з усіма радянськими республіками і, на основі постанови VII Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів та договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, утворює з ними, на основі повної добровільності і рівноправ’я, Союз Радянських Соціалістичних Республік».
З цієї статті видно, що Українська РСР, як і інші союзні республіки, увійшла до складу СРСР цілком добровільно. Українська РСР на основі визнання за кожною нацією права на державне самовизначення, спираючись на вільно виражену волю українського народу, уклала спеціальний договір про утворення СРСР. Добровільність об’єднання радянських республік, в тому числі і Української РСР, обумовлювалась заінтересованістю самих республік в єдиній союзній державі, яка забезпечувала б їм ряд переваг у порівнянні з попереднім їх роздільним існуванням.
Об’єднання всіх радянських республік в єдиний державний союз створювало широкі можливості, по-перше, для тісного господарського співробітництва, об’єднання всіх економічних сил та ресурсів і створення міцного економічного союзу, спрямованого на побудову соціалізму і комунізму; по-друге, для організації міцної оборони, а також для створення зовнішньополітичного та військового союзу для захисту соціалістичної Батьківщини від зовнішніх ворогів; по-трете, для досягнення рівності і забезпечення всебічного розвитку всіх народів, що населяли колишню царську Росію, для створення дійсно братнього інтернаціонального об’єднання народів, що відповідає природі радянської влади.
Відповідно до обсягу і характеру суверенних прав, віднесених до виключного відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади і державного управління, Конституція УРСР 1929 р. встановила на основі Конституції СРСР 1924 р. суверенні права Української РСР.
Ст. 3 Конституції гласить: «Українська Соціалістична Радянська Республіка входить до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік як договірна держава і зберігає за собою право вільного виходу з Союзу. Суверенітет Української Соціалістичної Радянської Республіки обмежений лише відповідно до зазначених в Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік межах; поза цими межами Українська Радянська Соціалістична Республіка здійснює державну владу самостійно».
Таким чином, Добровільність входження Української РСР до складу Союзу РСР, її рівноправність з іншими союзними республіками в складі СРСР, право вільного виходу із складу Союзу, закріплене в Конституції СРСР 1924 р., являють собою важливі, хоч і не єдині, правові гарантії суверенітету Української РСР.
Проте суверенні права Української РСР не вичерпуються лише переліченими вище правовими гарантіями. Крім того, відповідно до Конституції СРСР 1924 р. Конституція УРСР 1929 р. встановила такі суверенні правила.
1. Право самостійно, без наступного затвердження органами Союзу РСР, приймати свою власну Конституцію, в якій враховані національні особливості і яка відповідає Конституції Союзу РСР в цілому. Відповідність Конституції УРСР і Конституції СРСР зумовлюється єдністю соціальнл-економічної, класової і політичної природи СРСР і всіх його складових частин - союзних республік. Це означає, що принципи, покладені в основу першої союзної Конституції, повністю відображені в Конституції УРСР 1929 р. Забезпечення відповідності Конституції УРСР Конституції СРСР належало до компетенції найвищих органів державної влади Союзу.
2. Право на територіальне верховенство. Територія Української РСР не могла бути зміненою без її згоди (ст. 22 Конституції УРСР 1929 р.).
3. Право на створення своїх власних органів державної влади і органів державного управління (була побудована на зразок системи, встановленої Конституцією Української РСР 1919р.).
4. Право прийому до громадянства Української РСР. В досоюзний період громадянство визначалося і регулювалося поточним законодавством. Конституція УРСР 1929 р. зафіксувала принцип єдності радянського громадянства і встановила, що громадяни Радянської України є громадянами Союзу РСР, а громадяни всіх інших радянських республік користуються на території України однаковими правами з громадянами УРСР.
5. Право на обрання повноважних представників Української РСР до складу ради Національностей Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР. Цим правом УРСР користувалася на рівних основах з іншими союзними республіками, яке надавалось їм Конституцією СРСР 1924 р.
6. Право здійснення законодавства і управління в межах компетенції, встановленої Конституцією СРСР і конституцією УРСР.
7. Право ВУЦВК на здійснення законодавчої ініціативи у найвищих органах Союзу РСР.
Такий сумарний перелік суверенних прав Української РСР, здійснюваних найвищими органами державної влади і державного управління, які були встановлені Конституцією УРСР 1929 р. у повній відповідності до Конституції Союзу РСР 1924 р.
Відповідно до Конституції СРСР, Конституція УРСР 1929 р. визначила численне коло питань, з яких Українська РСР здійснювала свою державну владу самостійно.
Конституція Української РСР 1929 р. залишила в силі всі ті гарантії свободи трудящих, які були встановлені Конституцією УРСР 1919 р.
Але Конституція Української РСР 1929 року мала й сумні наслідки. Надання великої влади місцевим органам призвело до перекручувань державної політики, а це виявилось в бездушне адміністрування (виселення і знищення найбільш працездатної частини селянства і інтелігенції).
Завантажити реферат