Джерела і основні риси права в україні першої половини 19 віку, та початок 20 в.

Наступні зміни в судову систему вносяться в роки лерщої світової війни. Воєнно-судовий устав було доповнено розділом "Про суд в воєнний час", в якому говорилося, що в районі воєнних дій і в місцевостях, переведених на воєн­ний стан, военно-судова влада Належить воєнним судам. При надзвичайних обставинах у районах воєнних дій і місцевостях, де вводився воєнний стан, запроваджувались военно-польові суди. В Положенні про них повністю відтво­рені норми Положення про военно-польові суди 1906 року.

3. Цивільне право.

Головними джерелами цивільного пра­ва були 10-й том Зводу законів Російської імперії, а та­кож частина перша "Сільського судового уставу" 1839 року. 10-й том Зводу складався з чотирьох книг. У першій книзі регламентувались норми сімейного права, в другій, третій та четвертій — норми цивільного права. Книга друга місти­ла норми, які регулювали право власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. В третій книзі було зосереджено спадкове і зобов'язувальне право. Нор­ми четвертої книги регулювали порядок складання, здій­снення, виконання, забезпечення і припинення договорів.

Інститут права власності містив поняття цього права, види власності, кваліфікацію його об'єктів і суб'єктів, види обмежень права власності та його захисту, а також по­няття і зміст права володіння і форми його захисту. По­няття права власності дається вперше в російському пра­ві. Воно визначалось як право володіти, користуватись і розпоряджатись майном вічно і потомственно.

У зобов'язувальному праві регламентувалися загальні вимоги до змісту договорів і види договорів. У першій по­ловиш XIX ст. деяка своєрідність у договірних відносинах в Україні полягала у наданні власникам вотчин права про­давати їх у випадку, коли вони силою договору чи судового рішення знаходяться у тимчасовому володінні третіх осіб.

У спадковому праві чітко проводилася ідея забезпечен­ня матеріальних інтересів спадкоємців з виключними пра­вами людини.

Цивільно-правові норми "Сільського судового уставу" мали загальний з нормами Зводу характер, але їхнє засто­сування було обмежене підсудністю справ, з більшої час­тини яких позови не перевищували 15 руб.

Після звільнення селян від кріпосної залежності поши­рилося коло суб'єктів застосування цивільного права, оскільки селяни були виключені з переліку об'єктів влас­ності. В законах про стани були перелічені надані їм осо­бисті та майнові права. Проте селяни не могли вільно роз­поряджатися земельними наділами. Більшість угод, пов'я­заних із землею, укладалися лише з дозволу сільської громади.

Зобов'язувальне право після реформи базувалося на принципі договірної свободи, але цей демократичний прин­цип не завжди здійснювався на практиці.

Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, ріст промислового виробництва визвали необхідність у зако­нах, наділених на регулювання трудових відносин. У 80-х роках XIX ст. приймається пакет законів, які отри­мали назву фабрично-заводського законодавства. Най­важливіші з них: "О малолетних, работающих на заводах, фабриках й мануфактурах" від 1 червня 1882 року; "О воспрещении ночной работьі несовершеннолетним й жен-щинам на фабриках, заводах й мануфактурах" від 3 черв­ня 1885 року; "О надзоре за заведеннями фабричной про-мьішленности й о взаимннх отношениях фабрикантов й рабочих" від 3 червня 1886 року (відомий як закон про, штрафи). В Україні останній закон було введено в Волин­ській, Київській, Подільській, Харківській і Херсонській губерніях лише через сім років після прийняття — в 1894 році. На Полтавську, Таврійську і Чернігівську губернії цей закон розповсюджується ще пізніше. Треба підкрес­лити, що застосування фабричних законів передбачалося тільки на приватних підприємствах.

На початку XX ст. приймається ряд нормативних актів, які посилюють охорону приватної власності, покращують для дворян умови кредиту та продажу ними земель, розши­рюють права власників в сфері промислового та фінансо­вого підприємництва. Столипінське аграрне законодав­ство змінило правове становище селянської земельної власності. Відтепер селянам дозволялося без перешкод виходити з громади, була розширена їхня цивільна право­здатність. В цей же час збільшується кількість актів, які відображали політику сприяння утворенню монополістич­них об'єднань, розвитку акціонерної, промислової і банків­ської справи.

4.Кримінальне законодавство.

Джерелами кримінально­го права в Україні на початку XIX ст. були III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року — 15-й том Зводу законів Російської імперії та прийняте в 1845 році. Уложення про покарання кримінальні та виправні. З точ­ки зору кодифікаційної техніки книга перша 15-го тому Зводу законів — Кримінальне уложення — була першим в історії Росії кодексом кримінального права, який скла­дався з загальної і особливої частин, які поділялися на роз­діли, глави і статті. Всього в кодексі було 775 статей.

Злочин визначався як діяння, заборонене законом під страхом покарання. Відповідальність особи встановлюва­лась при наявності наміру чи необережності в її вчинках. Основу призначення покарань складав становий принцип їхньої класифікації: для дворян, міщан і селян. Покаран­ня призначались як судами, так і поліцією.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року перевершувало за обсягом Кримінальне уложення втричі і налічувало 2224 статті. Злочин визначався як діяння, яке посягає на "недоторканність прав влади вер­ховної і встановлених нею влад або ж на права і безпеку суспільства і приватних осіб". Проступок визначався як "порушення правил, призначених для охорони визначених законами прав громадської або особистої безпеки і ко­ристі". Злочини поділялися на тяжкі, звичайні і проступ­ки. Було значно розширено перелік складів злочинів.

Уложення ввело нову систему покарань, яка складала­ся з покарань кримінальних та виправних, а всього — 35 видів покарань. Треба підкреслити досить гуманний харак­тер покарань. Смертна кара призначалась тільки за дер­жавні та карантинні злочини.

Як джерело кримінального права використовувався та­кож "Сільський судовий устав", у відповідності з яким сільські і волосні розправи визначали такі покарання: штраф, взяття під варту, громадські роботи, покарання різка­ми. Інтенсивно розвивалось кримінальне законодавство і в лореформенний період. У 1866 і 1885 роках виходять друга та третя редакції "Уложення про покарання", в 1886 році — "Військово-морський устав про покарання". В останнє десятиріччя XIX ст. був підготовлений новий кри­мінальний кодекс — "Кримінальне уложения" 1903 року, яке було підписане імператором, але повністю так і не ввійшло в дію. В 1906 році було введено в дію тільки розділ про державні злочини та деякі окремі статті "Криміналь­ного уложення". Нове законодавство повністю базувалося на принципах буржуазного кримінального права.

5. Адміністративне законодавство.