« Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з самих себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духа навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»
В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні обов’язки.
Крім того держава може першкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’зків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності осбі за участь в цих відносинах.
Правові відносини як форма існувуання права займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом.
Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості крітерія істини при оцінці відповідальностф юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілейі задач. Таким чином ефективність права може бути вимірене тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахункуз тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.
КНИГА
Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків.
ІІ. СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН:
а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;
Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язківу суб’єктів. Вона різнобічна і визнаена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити.є то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйннувати негативний зв’язок, прекратити дані відносини. в цьому разі держва встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.
Під елементами правових відносин розуміють сукупність складаючих його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:
1. суб’єктів правових відносин;
2. об’єктів правових відносин;
3. змістовні правові відносини.
1. Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.
Для того, щоб бути суб’єктом права організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивидів, то юридичною передумовою найбуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктивності , дійєздатність.
Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту її її народження і припиняється зі смертю.
В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактівпро права людини, принципів гуманізма, свободи, справедливості. Обов’язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.
Головне в діяєздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.
Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (франц. громадянський кодекс 1804р.; герман. громадянське уложення, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона:
а) невід’ємна від особи- не можна людину лишити правоздатності або відграничити;
б) не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;
в) невід’ємна - її не можливо віддати іншим;
г) по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;
д) субєєктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.
Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїїх громадян спільними особливостями - юридичною можливостю бути носієм відповідних прав і обов’язків.
Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і регістрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.
Дієздатність - це закріплення в законодавтсві і забезпечити державну можливість субєєктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.
Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.
Дієздатністю не володіють мололітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники - батьки, опекуни і т.п.
Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.
Суб’єктами права можуть бути:
1. Фізичні особи:
а) громадяни даної держави;
б) іноземні громдяни;
в) біпатриди;
г) апатриди.
2. Організації та об’днання:
а) громадські організації;
б) підприємтва;
в) державні установи;
г) установи та їх посадові особи.
3. Соціальні спілки:
а) держава вцілому;
б) народна нація;
в) адмінстративно-територіальні одиниці;
г) трудові колективи.
В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структруа якого не має значення для вступаючим з ним в правовідносини.
Завантажити реферат