Зрівняв би тебе з кипарисом, якби він
тюльпанами вкрився, Зрівняв би із миртом зеленим, якби він
з троянди розвився.
У центрі інтимної лірики Рудакі — любовні переживання ліричного героя, його пристрасні душевні поривання, трагічні ноти нерозділеного кохання:
Ім'я твоє почувши, всім серцем я радію. Твоїм живу я щастям, тобою молодію. А як почую звістку й та звістка
не від тебе, — Тоді втрачаю раптом і радість і надію.
Інколи в одному рубаї (чотиривірші) Рудакі розгортає перед нами справжню «маленьку трагедію», дійовими особами якої, наприклад, виступають ліричний герой, його кохана та її батько. В ньому є все — і хвилюючий, інтригуючий сюжет, і виразні, глибоко психологічні образи, і цілий спектр почуттів закоханих:
— Прийшла. — Хто? — Дорога. — Коли? —
Як день зайнявся,
— Чого ж боялася? — Щоб батько
не дізнався. Я цілував її. — В лице? — О ні, в уста.
— В уста? — Ні, в сердолік. — І що ж? —
Він цукром здався.
Другий цикл поезій Рудакі об'єднує ряд дидактичних віршів, окремі бейти та уривки із семи поем - маснаві. Збереглися навіть назви двох із семи поем, які були створені поетом у різні роки, і дата написання однієї з них: «Сонцеворот» — поетичний виклад повчального твору про жіночі хитрощі «Сіндбад-наме»; «Каліла і Дімна» — чудовий переспів арабського перекладу однойменного пехлевійського твору, виконаний Рудакі 932 року.
«Каліла і Дімна» Рудакі складалася із дванадцяти тисяч бейтів. Довгі роки із цієї поеми нам був відомий лише один бейт. На сьогоднішній день знайдено приблизно сто двадцять бейтів, тобто один відсоток від загального обсягу поеми.
Рудакі вірив, що поетичне слово здатне змінити людину. Подібно до Діогена, що блукав з ліхтарем у пошуках людини, Рудакі намагався світлом своєї поезії осяяти в людині її внутрішню гуманістичну сутність. Тому в його поезіях з'являються моральні повчання і настанови, які, на думку поета, мали допомогти людині звільнитися від окремих негативних рис і уникнути небезпеки духовного зубожіння:
Як стане підлий частувать,
не доторкайсь їди,
Тих прісних ласощів до уст і крихти
не клади.
Печені теж не зачіпай, бо є отрута в ній, В його воді є гіркота — не пий його води. Хай спрага в тебе на устах, хай
мучить печія. Ти повз його квітучий сад,
не глянувши, пройди. Замість квіток, із верховіть там
капле камфора, Ртуть виступає на плодах — такі
в ньому плоди.
У своїй поезії він звертався до коранічних образів і сюжетів, зокрема до образу Ісуса, який входить у пантеон шести найголовніших пророків ісламу:
Хоч єсть і в тебе гострий меч,
але вбивать не смій!
Не буде в Бога забуття жорстокості твоїй. Не для насильника той меч
загартував коваль,
Як не для оцту виноград кладе у чан давій. Колись убитого Ісус побачив на шляху І з дива палець прикусив, і засудив розбій. Сказав: — Кого ж ти погубив,
що у крові лежиш? І від чиєї ж то руки загине лиходій? Даремно пальця не труди, в чужий
не стукай дім, Бо прийде час — і кулаком застукають
у твій.
Образ Ісуса символізує в поезії Рудакі владу розуму. Ісус зображений не Сином Отця Небесного, а згідно з коранічними уявленнями — Пророком, що несе людям істину Божу. Ідеологія раціоналізму, яку сповідував гуманіст Рудакі, вступає інколи в протиріччя з релігійними уявленнями самого поета: життя — це мить між тим, що було, і тим, що буде. Тому поет писав:
Цьому хисткому світу не радій: Він тільки дурить, хитрий лицедій. Добро його за казочку вважай, А зло його витримувать умій.
І, нарешті, вірші розчарування. Рудакі все своє життя намагався допомогти людині стати Людиною, незважаючи на її соціальний стан:
Одне бажання тільки й мав я —
для них зразком високим стати, Та тільки жаль один дістав
я з усіх Всевишнього дарі
У жанрі кита поет розчаровано резюмує:
Як жаль, що діти нерозумні У мудрих родяться батьків І що ніхто знання й освіти Успадкувати не зумів.
Але найяскравішим твором серед поезії розчарування Рудакі є «Елегія на старість». Порівнюючи своє минуле із сучасним життям, поет філософськи мудро оцінює своє становище як явище метаморфозне (згадайте «Мета- морфози» Овідія). До тих змін, що відбулися з ним, поет готувався все своє життя і сприймає їх, наче випробування долі, неминучість і сенс якої відомі дише Всевишньому:
Минулася пора його, минулась дружба щира, Минув той час, коли він був найпершим
у еміра!
Ти знайдеш вірші Рудакі у шаха на столі, їх шанували і тоді всі владарі землі. Минув той час, як віддавав йому весь
світ пошану. Минув той час, коли він був
поетом Хорасану! Змінився світ, і я змінивсь, — такий
талан людини. Дай палицю! Прийшла пора для палиці
й торбини!
ТВОРЕЦЬ КЛАСИЧНОГО ХОРАСАНСЬКОГО СТИЛЮ
До VI ст. на батьківщині Рудакі (територія сучасного Таджикистану) розквітала самобутня согдійська культура, духовною основою якої була релігія зороастризму. Предки таджиків — согдійці — знали багато мистецтв і ремесел. Вже на початку нашої ери існувала согдійська писемність. Фрагменти цієї писемності свідчать про наявність художніх елементів, які вже в ті часи склалися в согдійській мові. Согдійським літературним пам'яткам притаманні відточений стиль, образність, афористичність.
Вторгнення в Іран і Середню Азію військ Арабського халіфату завдало смертельного удару стародавній культурі. «Століттям мовчання» іранської словесності назвуть цей період літописці. Однак з часом освічені іранці, засвоївши арабо-ісламську культуру і релігію, зайняли провідні місця в управлінні Арабським халіфатом. Склалися сприятливі обставини для відродження рідної мови і літератури. У таких своєрідних умовах зійшла на небосхилі східної поезії ранішня зірка Рудакі.
Поет був прихильником фольклорних жанрів, епічних мотивів, міфічно-казкових образів стародавньої іранської культури доісламського періоду. Хоча чотиривірші – рубаї існували в іранській писемній літературі і до Рудакі, однак його внесок в обробку цієї малої жанрової форми дуже суттєвий. Рудакі, разом із талановитою плеядою молодих учнів, розвивав свою естетику вірша, створивши так званий «хорасанський» стиль. Він приніс у поезію і «свіжість ранішньої роси», і «шерехатість полови, розсипаної на току», і «важку селянську думу про врожай». Поет не пристосовувався до існуючих канонів панегіричної поезії, а творив свою, для якої зразком була народна пісня, недаремно у молоді роки він сам був народним співцем і музикантом. Естетика простого і звичайного, де зміст і форма зливаються в єдине ціле, стали сутністю його поезії. Із стародавньої іранської традиції він шле у структуру вірша зриму симетричність, універсальну поляризацію, вагомість і особливу музичну ясність. Завдяки цьому, наприклад, рубаї поета досягли поетичної завершеності і виразності, незважаючи на мінімальний обсяг чотиривірша. Рудакі шліфував кожний бейт, перетворюючи його у самостійний викінчений твір:
Без діла не дармуй, життя свого не гай,
Живи роботою, за неї вболівай!
Завантажити реферат