І.П.Котляревський – зачинатель нової української літератури

Гостро-сатирично зображений в “Енеїді” сучасний поетові “Олімп”. Під виглядом міфологічних “можновладців” - богів І.П.Котляревський змальовує феодально-поміщицьку верхівку то­гочасного суспільства. Зевс і весь небесний “синкліт” дуже нага­дують земні “високі сфери” - царське оточення, сенат, департа­менти, міністерства з їхнім пихатим начальством. Тут панують хижацтво, здирство, хабарництво; тут - розпуста, паразитизм, ціл­ковита байдужість до життя простого люду. “Священні” війни ча­сто зумовлені самодурством ”богів” і завдають вони незчисленні страждання людям.

Небесні і земні “державці” намагаються “не звіра - людську кров пролити”. Вони страхом сковують людей. Але письменник проводить думку: якщо страх перемогти, то світліше стане на сві­ті. Еней простий, із здоровим глуздом парубок, дійшов-таки до цього. Замість побожного схиляння перед владарями Еней І.П.Кот­ляревського зухвало звертається до “всемогутніх”, до “громоверж­ця Зевса”.

Поет і його герої беруть богів на посміх, стягають з “недосяж­ного" Олімпу, дошкульним сміхом розвінчують їх. “Енеіда” осяяна світлим гуманізмом письменника, який любить і поважає народ, вболіває за його страждання, пишається його героїчним минулим.

Соціальні симпатії Котляревського окреслені досить виразно. Поет на боці тих, кого принижували, топталим тодіші панівні вер­стви.

Під маскою гумору поет кинув сучасній йому кріпосницько-чиновницькій суспільності гостре звинувачення, в тому, що всі помисли її спрямовані на грабіж і здирство, знущання з простих людей і що державні закони закріплюють цю несправедливість. Звинувачення І.П.Котляревського були моральним осудом крі­посницького ладу, осудом, що набував виразного громадянського звучання.

Котляревський раз у раз звертається до історичного минулого Украіни, звеличує патріотичні подвиги народу. Оспівуючи кращі національні традиції, стверджені історичним досвідом народу, поет закликає самовіддано любити вітчизну, про­йнятися життєдайним почуттям служіння їй Любов до батьківщини кличе на подвиг, пробуджує високі по­чуття. У боротьбі за рідну вітчизну люди цілком змінюються: “Там лицар всякий парубійко”. Патріотичні почуття підносять гід­ність людини, її честь. Всією своєю поемою І.П.Котляревський заперечував твердження, що “виняткове право” на героїчні діяння належить лише дворянству. Дух патріотизму, за переконанням автора “Енеїди”, є “прикметою” й простих людей. В умовах само-державно-кріпосницької дійсності така концепція звучала справді сміливо.

З неповторним добродушним гумором змальовано в “Енеіді” троянців. У їхніх образах поет розкрив духовну велич народу, моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.Просто і муж­ньо юнаки Низ і Евріал віддають своє життя, коли цього вимагає вітчизна. “Козацька вдача” виявляється в поведінці троянців. Це веселі, дотепні й сміливі люди; вони завжди життєрадісні, безжур­ні, здатні винести на своїх плечах найбільший тягар заради інте­ресів батьківщини. Найсвятіше для них - бойове товариство, по­братимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. Поет уславлює “полки козацькі”, що “як гріявуть, сотнями ударять, пе­ред себе списи наставлять, то мов мітлою все метуть”.

Відчайдушні гуляки в “Енеїді” (“пройдисвіти” і “голодранці”) обертаються на справжніх героїв. Загартовані в походах і боях, троянці над усе ставлять славу і військову доблесть, їх не ваблять розкіш і багатство; воля - ось чого вони прагнуть і заради неї го­тові битися до останньої краплі крові. Троянці - господарі землі, справжні її володарі. Боги ж - “олімпійці”, “вседержителі” - мі­зерні й смішні порівняно з ними - мужніми, безстрашними, з'єдна­ними товариськими узами. У цьому незаперечний громадянський пафос “Енеїди” І.П.Котляревського.

Поема “Енеїда” в своїй суті твір реалістичний, побудований на життєвій основі. Автор її раз у раз говорить про потребу стати ближче до реального життя, про те, що, власне, в цьому - зав­дання і смисл поезії.

Живопис І.П.Котляревського цілком земний, наскрізь пройня­тий “людським духом”, людськими радощами. Все тут виблискує сонцем, дихає на повні груди. Все пройняте молодецтвом, що не знає впину. Поет не приховує, що песимізм, мінорний тон не в його дусі.

Картини жалоби йому не вдаються: поета й тут не покидає гумор, нахил до шаржування. Ось Евріалова мати, зачувши про смерть сина, “кричала, ґедзалась, качалась, кувікала, як порося .”. Сміх покриває собою все, проймає найдрібніші деталі. Хай часом цей сміх грубий, “як для панського вуха”, але завжди щирий, здоровий. Проте добродушний гумор нерідко поступається місцем лукавій іронії, колючій сатирі, коли йдеться про ворожі народові верстви. Ліризм, задушевність характерні для тих рядків, де поет говорить про славне минуле народу або нагадує сучасникам про забуту повинність перед вітчизною. Теплі згадки переплітаються тут з гіршою докорами на адресу байдужих, з уболіванням за долю трудящої людини.

Новаторство поетичної творчості І.П.Котляревського виступає в поемі досить виразно. Письменник протиставляє свою музу тра­диційним “старим” музам, відхилим літературним канонам:

Ох, скільки муз таких на світі!

Во всякім городі, в повіті!

Укрили б зверху вниз Парнас.

Я музу кличу не такую:

Веселу, гарну, молодую;

Старих нехай брика Пегас.

Поетова муза сповнена життя. Щед­рою рукою майстра розкидано в поемі влучні афоризми, кмітливі спостереження, барвисті деталі. В текст широко вводяться лірич­ні репліки, схвильовані вигуки, колоритні діалоги й монологи. Усе тут комічне, гротескне і водночас психологічно виправда­не, внутрішньо умотивоване. Народне слово в устах поета від­свічує всіма відтінками здорового сміху - від доброзичливого гу­мору аж до караючої сатири.

Плідно використовуючи в ”Енеїді” мовно-стилістичні засоби на­родної творчості, Котляревський досягав значного ефекту. Він полюбляє, зокрема, соковиті епітети. Його Дідона “розумна пані і моторна”, “трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита”; Ентелл “був тяжко смілий, дужий, мужик плечистий і невклюжий”. Порівняння І.П.Котляревського несподівані, влучні, колючі. Якщо у Вергілія морський бог Нептун велично проноситься в колісниці, то в українського поета він “миттю осідлавши рака, схвативсь на його, як бурлака, і вирнув з моря, як карась”, “Еней з Дідоною возились, як з оселедцем сірий кіт” і т. п.

Комізм образів і ситуацій в “Енеїді” посилюється комізмом чисто мовним, як, наприклад, неймовірним нагромадженням ряду слів однієї граматичної категорії, часто синонімічних або семантично близьких.

І.П.Котляревський написав свою поему короткими, динаміч­ними рядками, легким, прозорим ямбом, всіляко дбаючи про те, щоб жартівливий зміст одягти в дзвінку, “бадьору” форму. Віршова структура “Енеїди” - новаторська, вона утверджувала силаботонічну систему віршування. При безсумнівній орієнтації на рит­мічні норми російського чотиристопного ямба І.П.Котляревський талановито модифікує його, надав йому виняткової виразності, акцентовності. Ямби його звучать природно і иевимушено, відті­няючи комізм ситуацій і колізій.