Аналіз сучасного стану економічної співпраці України з західноєвропейськими державами і розробка шляхів її поширення

нішні зв'язки України.

Засвідчуючім підтримку державної незалежності України, розвиваючи з нами економічний діалог, країни Західної Європи разом з тим неодмінно підкреслюють,що поглиблення партнерських сто­сунків значною мірою залежатиме від ефективності економічних реформ в Україні й створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій, У цьому контексті нам обов'язково слід надавати всілякого сприяння тим компаніям, банкам, які вже виявляють інтерес до України й здобули у світі високий авторитет. Це стане запорукою приходу в Україну приватного капіталу.

Розділ 2

Аналіз торгово-економічної співпраціУкраїни з країнами Західної Європи.

Безумовно, вже сьогодні країни Західної Европи перетворилось на важливого партнера України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між ними в останні роки.

Протягом всього пострадян­ського періоду Україна переживала, як це добре відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 1998 року ВВП України склав 37% від рівня 1992 року та 30% від рівня 1990 р. Випуск промислової продукції становив 1998 р. 42% від рівня 1990 р. Серед 25 трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний період спостережень (1989-1998).

Однак на такому тлі зовніш­ньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначалися неабияким ди­намізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1998) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16-% зростання (рис 1). Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992 року постійно зрос­тала й досягла у 1998 році майже 17% загального експорту України та близько 23% загального імпорту .

Проте і сьогодні всі країни ЄС, разом узяті, “важать” для України у зовнішній торгівлі десь утричі менше порівняно з однією лише Росією. Причому ця “вага” досить нерівномірна, якщо розглядати її у розрізі окремих країн (рис 2). Так, на дві країни - Німеччину та Італію припадає приблизно половина як експорту, так й імпорту України стосовно країн Західної Європи. А це означає, що для більшості держав -

Рис 1

Рис 2

членів Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita.

Крім того, слід звернути увагу на те, що український імпорт з регіону ЄС лише приблизно на 60% покривається укра­їнським експортом. Так що існує нега­тивне сальдо взаємної торгівлі у розмірі понад 1 млрд. дол. США. Це не тільки підтверджує низьку конкурентоспро­можність українського експорту на ринках ЄС, але ще також і те, що європейські країни розглядають Україну переважно як ринок збуту для власних товарів.

До цього варто додати вже традиційні для зовнішньої торгівлі України “хвороби”. і зокрема, структура експорту, орієнтована і на товари з низьким ступенем переробки, що їх виготовляють у низько динамічних секторах світової економіки, стосовно яких в ЄС застосовують протекційні заходи (вироби чорної металургії, тек­стильної промисловості, продукція сіль­ського господарства). Це також спотворена структура імпорту, де в останні роки високотехнологічні засоби виробництва замінювалися ввезенням готових спо­живчих товарів, випуск яких існує або має би бути налагоджений безпосередньо в Україні. Отже, чимало торговельно-економічних відносин з ЄС нерацюнальн й не відповідають довгостроковим пот­ребам економіки України.

В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Лише три країни на середину 1997 р. мали вкладення капітал в українську економіку в сумі понад 100 млн дол. США: Німеччина — $ 165,9 млн або 10,0% всіх іноземних інвестицій і Україну, Нідерланди -$ 160,2 млн. (9,7%) Великобританія - $ 130,9 млн. (7,9%). При цьому, наприклад, інвестиції провідного партнера — Німеччини — порівняно з кінцем 1996 р. навіть зменшилися на 17млн. дол. Практично немає великих інвестицій у виробничий сектор, що значне обмежує реальне значення таких ка­піталовкладень для української економіки

Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС. Головними з них видаються наступні:

· Хронічнадефіцитність торгівлі

· Відсутність помітних зрушень у товарній структурі

· Обмеження щодо подальшого нарощування експорту

· Проблеми імпорту

Хронічнадефіцитність торгівлі

Дані графіку 1 свідчать, що негативне сальдо України у торгівлі з ЄС постійно зростало впродовж 1994 - 1997 років, зменшившись лише 1998 року порівняно з 1997 р. на 600 млн дол. Зменшення торго-вельного дефіциту 1998 р. стало і наслідком фінансової кризи в Україні, що призвела, зокрема, до відчут­ного знецінення української грив­ні, а відтак - до відносного подо­рожчання імпорту в умовах нестійкої платоспроможності українських імпортерів.

Слід зазначити, що торговельний дефіцит з розвиненими країнами — нормальна річ для трансформа­ційних економік, адже його можна компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні ддефіциті спричинені, як правило, по­силеним імпортом так званих "ін­вестиційних товарів" — машин, устаткування тощо, необхідних для модернізації виробництва. За логі­кою системної трансформації краї­на, використавши цей імпорт за при­значенням, здатна згодом ком­пенсувати тимчасовий торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо використовувала цю можливість .

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі

Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істот-

них зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для наро­щування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу-хау ра­дянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внут­рішнього ринку та ринків колишн­ього СРСР на решту світу .

Головні носії експортного буму України до ЄС - це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Стру­ктурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування;

натомість імпорт машин та устат­кування — певна річ, через поглиб­лення загальної економічної кризи - відчутно скорочувався.

Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості -харчовій та легкій - останнім часом можна спостерігати ознаки пожвав­лення виробництва, зокрема через використання на підприємствах