Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини

Що ж ми розуміємо під етнонаціональною політи­кою? Дж. Мейс визначає етнополітику як відносини державної нації з іншими етнічними групами, а також взаємовідносини національних груп в межах держави. В. Євтух уважає, що це діяльність держави у врегулюванні міжетнічних відносин та забезпеченні прав існуючих етноструктур. У цих визначеннях суб'єктом етнополітики переважно постає держава. Насправді ж держава, зо­крема, правова, разом з етносуб'єктами вироблює шляхи досягнення балансу інтересів і стабільності суспільства. Тому етнонаціональну політику можна визначити як ці­леспрямовану діяльність держави й етносів (або їх пред­ставників в особі партій, рухів, етноеліт), спрямовану на досягнення стабільності багатонаціонального суспільства через урахування, узгодження й розв'язання національних інтересів і вимог.

Етнонаціональна політика має визначену структуру, компоненти якої тісно взаємодіють із загальною політи­кою. До них належать:

1. Етнополітичні відносини, які виявляють певний характер взаємозв'язків етносів між собою й інститута­ми влади. У змістовному плані вони характеризують багатоманітну взаємодію національної еліти й багатона­ціонального електорату, національних рухів і партій та ін. Показником етнополітичного життя тут є характер відносин суб'єктів етнополітики у змаганні за політичне панування або задоволення власних інтересів — свідоме національне примирення чи міжнаціональний конфлікт, стабільність чи криза поліетнічного суспільства.

2. Етнополітична свідомість, що виявляє залежність політичного життя від ставлення етносів до інститутів влади. Етнополітика тут є не чим іншим, як безперерв­ним втіленням та інституалізацією національних ідеалів, цілей, норм і настанов, механізмом рекрутування націо­нальних еліт.

3. Етнополітична організація як частина організацій­них структур держави та представників етносів у вигляді національних автономій, етноеліти, національних рухів, партій та інших ланок. Відбиваючи національний склад держави, вона зосереджує в собі владні волевияви щодо етноспільнот, втілює його в керівні рішення, надає ви­значеної спрямованості процесові міжетнічних відно­син. Наявність і взаємодія цих структурних елементів дозволяє етнополітиці виконувати відповідні функції в суспільстві.

Слід виділити деякі функції етнополітики. Це функ­ція забезпечення специфічних потреб різних етнонаціональних груп у сфері мови, національної культури, тра­дицій та ін. Є також функція стабілізації міжетнічних відносин, що передбачає настанову на згоду й міжетні­чний консенсус, розв'язання міжетнічних колізій та конфліктів на базі взаємного врахування інтересів та виключення конфронтації з арсеналу взаємодії народів, свідомий вибір конфліктуючими сторонами діалогу як загальноприйнятної форми вирішення суперечливих питань. Важливою є функція формування культури міжнаціонального спілкування, що охоплює нормативні вимоги, піднесені до рангу закону, які регулюють сто­сунки представників різних національностей, а також норми відносин між етносами, витворені у процесі спілкування, де відбито загальнолюдські ідеали дружби, поваги до інших народів. Сприяючи реалізації націо­нальних інтересів, етнополітика забезпечує моделюван­ня і прогнозування етнополітичних ситуацій, що мо­жуть виникнути як у стосунках між етносами, так і у відносинах етносів з державою. Їнноваційність має ба­зуватися на вивченні тенденцій національного розвитку, мотивації й спрямування діяльності основних суб'єктів етнополітики, на врахуванні ступеня загостреності конфліктних ситуацій, особливостей етнопсихології насе­лення, традицій тощо.

Одним із найважливіших завдань етнополітики є за­хист прав людини. Національні права належать до не­від'ємних прав особи. Однак вони не індивідуальні, як, скажімо, політичні, громадянські та ін. Це пов'язане з тим, що кожна окрема людина може реалізувати свої національні права лише через певну етнічну спільноту. До таких прав, зафіксованих у документах міжнарод­ного співтовариства і реалізовуваних демократичними державами, належать:

— право на етнічну ідентичність, збереження і роз­виток власної етнічної самобутності, етнокультурного середовища. Держава забезпечує для етносів можливість вільного розвитку національної культури, користування рідною мовою, віросповідання традиційної релігії, задо­волення національних звичаїв, обрядів та ін.;

— право нації, народу на самовизначення, яке, залеж­но від конкретних умов, може бути реалізоване в різних формах: утворення незалежних держав; територіальна автономія в межах держави (переважно для етносів, що живуть на власній етнічній території); національно-культурна автономія (переважно для національних груп, етнічна батьківщина яких міститься за межами країни проживання). Представники інонаціональної людності зберігають право на рееміграцію, тобто на виїзд до своєї етнічної батьківщини або до інших країн;

— право на захист від дискримінації за національ­ною ознакою. Нікого не можна обмежити в жодному праві через його національну приналежність. І окрема особа, і весь народ у цілому в разі дискримінаційних дій держави мають право на повну реабілітацію й компен­сацію від наслідків цих антигуманних дій.

Етнонаціональні процеси та рухи завжди виступали мо­гутнім фактором розвитку цивілізації. У переддень нового, третього тисячоліття вони не лише зумовили докорінні змі­ни як регіонального, так і глобального масштабу, а й при­звели до величезних конфліктів і жертв.

Для сучасної епохи характерне тяжіння до національної суверенізації в органічній єдності із забезпеченням гармоні­зації етнічних інтересів і потреб на основі демократичних, гуманістичних принципів, загальнолюдських вартостей. І ціл­ком очевидно, що від того, як розвиватимуться ці процеси, як етнополітика різних держав зможе забезпечувати прогно­зування й регуляцію останніх, значною мірою залежатимуть майбутнє людства, його перспективи як неповторного фено­мена у Всесвіті.

Людство складається з багатьох різних етносів, тобто на­родів. Давньогрецький термін "етнос" етимологічне означає "народ", "плем'я", "зграя", "натовп", "група людей" тощо. Причому давні греки, відрізняючи себе від негреків, саме останніх називали етносами. У такому розумінні діставали відображення культурно-побутові відмінності негреків. Віт­чизняним еквівалентом цього терміна стало слово "народ". Причому цим словом стали означувати "своїх", а терміном "етнос" — "чужих", інородців. Нині "етнос" вживається як науковий термін для визначення всіх типів етнічних спіль­ностей, а "народ" набув соціально-політичного і геополітичного значення.

У сучасній науці склалося принаймні два трактування етносу. Представники етнографічної школи розглядають ет­нос як певну соціально-історичну систему, інші вчені — як форму існування Ното заріепх, тобто як природний феномен.

Визнанняза етносом соціально-історичної сутності дає змогу розглядати і будувати перспективу його розвитку, визначати певні його етапи, ступені зрілості тощо. Приро­дознавчий підхід виводить на аналіз впливу географічного ландшафту на етнос, ролі етнічних контактів, на виявлення іманентних механізмів розвитку етносів.