Шлюб

"Розглядаючи справу про розлучення, суд згідно з ст.15 ЦПК України і ст.40 КпШС України, не обмежуючись поясненнями подружжя, вживає всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування їх взаємин та інших обставни справи, а також вживає заходів до примирення подружжя".¹

Розірвання шлюбу може мати місце лише в тому разі, коли після застосування заходів про примирення суд на підставі всебічного дослідження матеріалів справи дійшов висновку, що сумісне проживання подружжя і збереження сім'ї стала неможливим.

Тимчасовий розлад у сім'ї і конфлікти між подружжям, викликані випадковими причинами, а також необгрунтоване серйозними доказами небажання одного чи обох членів подружжя продовжувати шлюб не можуть вважатися достатніми підставами для розірвання шлюбу.

Ч.4 ст.176 ЦПК України передбачає відкладення справи на термін до шести місяців. Вона має на меті сприяти примиренню подружжя. Тому відкладення може бути застосовано в будь-якій справі про розірвання шлюбу, крім випадків, коли за обставинами справи збереження шлюбу суперечитиме принципам загальнолюдської моралі.

Суд вирішує питання про необхідність відкладання справи після з'ясування в судовому засіданні обставин справи і з врахуванням відносин, які складалися між подружжям. Призначивши подружжю строк для примирення суд не позбавленний права повторно відкласти розгляд, якщо це може привести до їх примирення. При визначенні строку відкладення справи судом необхідно виходити з того, що тривалість його має сприяти примиренню подружжя і не може призводити до необгрунтованого затримання розгляду справи.

Не виключається і скорочення встановленого судом строку, якщо про це просять сторони і їх клопотання обумовлені поважними причинами. В зазначених випадках суд повинен винести мотивовану ухвалу.

Ухвали про відкладення справи для примирення подружжя і про скорочення строку оскарженню не підлягають, тому що вони не перешкоджають дальшому рухові справи.

Оскільки при визначенні строку для примирення подружжя суд не зупиняє провадження, а лише відкладає розгляд, після закінчення зазначеного строку призначається до розгляду без винесення ухвали про поновлення провадження.

При досягненні примирення подружжя провадження у справі закривається на підставі поданої позивачем (обома дружинами) заяви про відмову від позову. В разі, якщо після спливу наданого подружжю строку заява про закриття справи не надійшла і сторони у судове засідання не з'явилися, суд з врахуванням правил статей 172, 173 ЦПК залишає позов без розгляду на підставі п.4 ст.2 ЦПК.

У випадку, коли попри всі заходи, які були вжиті для примирення подружжя, суд встановлює, що дальше спільне життя і збереження сім'ї стали неможливими, шлюб розривається. Видається судова постанова і проводиться реєстрація розірвання шлюбу.

Українське законодавство про шлюб та сім'ю не містить переліку підстав, при наявності котрих шлюб розривається. Закон виходить з принципової недопустимості встановлення легального переліку підстав для розірвання шлюбу, оскільки при наявності такого переліку виключалось би навіть обгрунтоване розлучення, якщо б його підстава не співпадала з одним з них, котрі вказані в законі. До того ж дійсні мотиви розлучення не можуть бути вміщені в якісь межі.

Справи про розлучення шлюбу розглядається, за загальним правилом, у відкритому судовому засіданні, але за проханням членів подружжя, коли зачіпаються інтимні сторони їх життя, можуть розглядатися в закритому засіданні.

Отже, суд, який розглядає шлюборозлучну справу, може:

— винести рішення про розірвання шлюбу;

— відмовити в позові;

— відкладає справу і призначає подружжю строк на примирення.

На мій погляд, необхідно заснувати ширшу систему заходів, які застосовуються судами до примирення подружжя і закріпити її шляхом внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства. Але про це дещо пізніше, а поки що треба з'ясувати питання про розірвання шлюбу органами ЗАГСу.

II. Випадки коли розриваєтьсяшлюб без допомоги судових установ.

Шлюбно-сімейним законодавством України встановлюється, що розірвання шлюбу може провадитись не тільки в судовому порядку, а в деяких випадках ще й органами запису актів громадянського стану.

Ч.1 ст.41 КпШС України визначається, що при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах запису актів громадського стану. Мова йде про спільних дітей. Наявність дитини в одного з членів подружжя, батьком (матір'ю) або усиновителем, котрий не є іншим членом подружжя, не є перешкодою для розгляду справи про розірвання шлюбу у загсі.

Закон не зобов'язує органи загсу подібно суду встановлювати причини розлучення, в їх обов'язки не входить і примирення подружжя. Однак з метою надання часу для обміркування цього важливого кроку оформлення розлучення і видача свідоцтва про розірвання шлюбу проводиться після закінчення 3-х місяців з дня подання заяви про розлучення. Вказаний срок по суті виконує ту ж функцію, що і срок для примирення, який встановлює суд.

За проханням членів подружжя оформлення розлучення може бути перенесено на інший строк, який виходить за межі 3-х місяців, якщо з певних причин вони не можуть з'явитись в загс. Однак не допускається зменшення трьохмісячного строку.

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя відбувається відповідно до ст.187 КпШС України.

Якщо між подружжям, що розлучається виник спір про майно, яке є їх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, то то відповідно до ч.2 ст.41 КпШС розірвання шлюбу може бути здійснене у суді за заявою подружжя або одного з них.

Крім того в загсі розриваються шлюбу і за заявою одного з членів подружжя, якщо інший:

— визнаний у встановленному законом порядку безвісно відсутнім;

— визнаний у встановленому законом порядку недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;

— засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років (ч.1 ст.42 КпШС України).

За перерахованими підставами шлюб розривається в загсі, незалежно від наявності спільних неповнолітніх дітей. Вказані підстави розірвання шлюбу, по суті, є беззаперечними. Розпад сім'ї в цих випадках відбудиться обов'язково. Тому законом не передбачена примирення членів подружжя, процес розлучення в цьому випадку спрощений. На відміну від ст.41 КпШС, яка дозволяє розірвання шлюбу тільки за згодою членів подружжя, при розлучені за ст.42 КпШС згода недієздатного чоловіка (жінки), а також члена подружжя, засудженого на строк не менше 3-х років, юридичного значення не має.

Відповідно до ст.42 КпШС право звернення в загс з заявою про розірвання шлюбу з членом подружжя, засудженим до позбавлення волі на строк не менше трьох років, належить тільки тому члену подружжя, який знаходиться на волі. Засуджений не має право розривати шлюб за правилами ст.42 КпШС. Якщо особу осуджено на срок менше трьох років, то справу про розірвання з ним шлюбу повино вирішуватись за позовом іншого члена подружжя судом, хоча і без виклику відповідача. В суді розглядаються справи про розлучення і в тих випадках, коли і чоловік і жінка засуджені на строк не менше трьох років.