Правове становище селянського (фермерського) господарства

Оплата праці членів СФГ встановлюється за іх взаємною згодою. Вони можуть використати її для розширення виробничої бази господарства, або ж розподілити одержані доходи повністтю або частково пропорційно вкладеної праці кожним з них .

Наймані працівники можуть брати певну участь в розподілі доходів СФГ лише за умовою, коли на це є спільна загальна згода всіх членів господарства і коли це спеціально передбачено окремою угодою (вона ж встановлює і всі умови такої іх участі ) .

На всіх осіб, залучених до праці в СФГ за трудовим договором (контрактом, угодою), повністтю поширюється дія законодавства України про працю.

Контракт є особливою формою трудового договору і є найбільш придатною для роботи в фермерському господарстві, оскільки він дає більші, ніж звичайний трудовий договір, можливості для аграрної конкретазапії умов праці та прояву ініціативи самого працівника . Трудовий договір (у т.ч. і контракт) укладається у письмовій формі. В них необхідно вказати на термін дії договору, умови праці та побуту (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Сторонами в договорі слід вважати СФГ (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві .

Особливістю порядку укладення трудового договору (контракту, угоди) в селянських (фермерських) господарствах є те, що він підлягає реєстрації у районній Раді народних депутатів (якщо СФГ є основним місцем роботи особи, яка наймається на роботу в господарство). Цим забезпечується певний державний контроль за дотриманням гарантій трудових прав працівників, а також боротьба з фіктивними трудовими договорами в СФГ .

Районна Рада, зокрема, повинна з'ясувати чи розмір оплати (заробітна плата) найманих працівників, тривалість іх щорічної відпустки не є меншим від установленого державою розміру мінімальної заробітної плати і тривалості мінімальної відпустки .

І члени СФГ, і наймані працівники (якщо це іх основна робота) пвинні мати трудові книжки. Вони є основним документам, що підтверджує стаж роботи. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Відомості про стягнення до цих книжок не заносяться. Але, в трудовій книжці робиться запис про звільнення з роботи з вказівкою на причини цього з посиланням на відповідне законодавство. Робота в СФГ зараховується до загального трудового стажу працівника. Згідно з пунктом 4 статті 23 фермерського закону записи про трудовий стаж повинні підтверджуватись місцевими органами державної виконавчої влади .

Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для всіх тих, хто працює в господарстві ( як членів, так і найманих працівників). Йдеться про забезпечення всіх вимог техніки безпеки, виробничої гігієни, санітарних правил та пожежних правил .

Всі трудові спори, тобто розбіжності між суб'єктами трудових відносин, вирішуються районними судами. Це можуть бути спори як стосовно членів СФГ, так і найманих працівників. Вони можуть торкатися організації, дисципліни, оплати праці тощо. Оскільки в цих господарствах немає КТС, такі спори відразу вирішує суд. Розглядаються вони за заявою певного незадоволеного працівника господарства .

При вирішенні трудових спорів суди повинні керуватися або нормами Статуту СФГ та його Правил внутрішнього розпорядку (для членів СФГ), або нормами Кодексу законів про працю України (для осіб, які працюють в господарстві на засадах законодавства про працю, тобто для найманих працівників) .

Як вже зазначалося, окремі види робіт в СФГ можуть виконуватись громадянами (не членами господарства і не найманими працівниками) на умовах укладення цивільно-правового договору підряду. Це означає, що цей громадянин (підрядчик) зобов"язується виконати на свій ризик певну конкретну роботу на замовлення СФГ, яке зобов'язується прийняти та оплатити цю роботу. Трудове законодавство на ці відносини не поширюється .

Селянські (фермерські) господарства повинні здійснювати облік результатів своєї діяльності за господарський рік та вести звітність. Йдеться про бухгалтерський облік та необхідність подання державним органам статистичної звітності. Міністерством сільського господарства і продовольства України розроблені Методичні рекомендації по організації обліку в селянських (фермерських) господарствах .

Ведення обліку і звітності господарствами має на меті з'ясування самим СФГ наслідків своєї діяльності;обгрунтування розрахунку сум оподаткування прибутку (його Сфг сплачують у порядку, що встановлений для сільськогосподарських підприємств); уявлення про розміщення грошових коштів; визначення майнового стану господарства; здійснення самоконтролю і подальшого прогнозування своєї діяльності. Для цього слід вести «Книгу обліку селянського (фермерського) господарства». . Веде облік голова господарства, або, за його дорученням, один з членів СФГ. За подання недостовірної звітності настає відповідальність .

Члени СФГ, починаючи з 16-річного віку, а також наймані працівники підлягають державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню нарівні з іншими пррацівниками сільського господарства .

Кадрове і наукове забезпечення селянських фермерських) господарств (підготовка кадрів) повинні здійснюватись за рахунок державного (республіканського та місцевих) бюджету. Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та власних коштів самих господарств. Таким же порядком повинно здійснюватись наукове забезпечення діяльності СФГ проведення наукових досліджень, рекомендацій тощо) .

7. Підстави та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

Відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 29) діяльність господарства припиняє­ться в разі:

1) добровільної відмови голови господарства від земель­ної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;

2) прийняття членами господарства рішення про припи­нення його діяльності;

3) ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;

4) використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погір­шення екологічної ситуації;

5) несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;

6) невикористання земельної ділянки для сільськогос­подарського виробництва протягом року від дня її надання;

7) вилучення земельної ділянки у встановленому зако­ном порядку для державних і громадських потреб;

8) визнання господарства неплатоспроможним (бан­крутом);

9) якщо немає жодного члена господарства або спад­коємця, який бажає продовжити його діяльність.

Рішення про припинення діяльності селянського (фер­мерського) господарства приймається районною (міською) Радою народних депутатів, а в разі його неплатоспромож­ності (банкрутства) — судом. Спори про припинення діяльності господарства вирішуються судом.