Державне регулювання комерційної діяльності

Не применшуючи значення теорії "су­спільного інтересу", слід визначити, що на її основі можна виправдати будь-яке втручання держави в економічну сферу, оскільки недоліки у ринковій системі існують завжди, а тому потенційний обсяг регулювання видається безмежним.

Саме ці процеси безмежного втручан­ня держави практично з будь-якого питан­ня в комерційну діяльність під гаслом додержання суспільних інтересів досить часто спостерігаються в Україні.

Необхідність державного втручання в економіку, яка знаходиться у стані кри­зи, обґрунтував Дж. М. Кейнс ще під час Великої депресії у США. Якщо вра­хувати, що економіка України також переживає кризу, то стає зрозумілою наша зацікавленість у його міркуваннях.

На думку Кейнса, невтручання дер­жави в економіку в період кризового стану може викликати масове розорення підприємців, що призведе до закриття підприємств, внаслідок чого маса безро­бітних порине на ринок праці, що може спричинити соціальну напругу в су­спільстві.

Водночас державне регулювання мо­же стати чинником як позитивним, так і негативним, стримуючим процес соці­ального розвитку, що зменшує зацікав­леність виробників у високоефективній діяльності. Його неефективність особли­во помітна при вирішенні слабко окрес­лених і політичне суперечливих проб­лем, які потребують складної організа­ційної координації.

Державні органи України неоднора­зово виявляли недозволену повільність, ухиляючись від радикальних заходів, бажаючи зберегти статус-кво, виявляли недостатню гнучкість, надмірну обереж­ність тощо.

В Україні ще не накопичений доста­тній досвід щодо підтримки і регулю­вання комерційної діяльності. Що­правда, останнім часом у системі держа­вного апарату були створені відповідні органи, серед них Державний комітет України з питань розвитку підприємни­цтва, Антимонопольний комітет, Комітет з питань захисту прав споживачів та ін.

З метою аналізу ролі держави в ре­гулюванні ринкової економіки звернемо­ся до досвіду державного регулювання економіки комерційної діяльності в країнах Західної Європи, США та Япо­нії, де процеси впливу держави на еко­номіку існують уже тривалий час та пройшли певний шлях становлення та розвитку. Зважуючи позитивні сторони і недоліки державного регулювання, на­звані країни знаходять баланс цих сто­рін. Наприклад, у Франції і Нідерлан­дах економічне планування народного господарства здійснюється відповідними установами, які носять назву Держплану[6].

Крім того, майже в усіх країнах За­хідної Європи є спеціальні установи, які, хоч і мають різні назви (служба контролю за торгівлею, офіс цін, комі­тет з конкуренції тощо), але виконують переважно одну і ту саму функцію: слід­кують за станом внутрішнього ринку. Державні органи в межах своєї компе­тенції можуть втручатися у будь-яку комерційну діяльність. Головним засо­бом впливу на підприємців є рекоменда­ція, порада. Якщо ж рекомендація за­лишається без уваги, накладається зна­чний штраф.

До компетенції державних органів і управлінь входить і така важлива функ­ція, як контроль за дотриманням міні­мального рівня заробітної плати. Все це створює рівновагу доходів населення і цін у державах Західної Європи.

У США, де бізнес більш розвинений, ніж у Західній Європі, комерційна діяльність регулюється численними дер­жавними органами, серед яких особливе місце займають комісія з безпеки спо­живчих товарів, комісія з цінних папе­рів і бірж, національна рада по трудо­вих відносинах, відомство із соціального захисту, комісія з питань харчових про­дуктів та медикаментів, відомство про­фесійної безпеки, відомство пенсійного планування, відомство по захисту навко­лишнього середовища, відомство по до­буванню і переробці нафти та газу тощо.

Один із найбільш видатних прибіч­ників лібералізму американський вчений М. Фридман визначив 14 сфер діяльнос­ті, з яких уряд має бути виключений. Серед них, зокрема, державі рекоменду­ється відмовитися від детального регу­лювання будь-яких галузей економічної діяльності, ліцензування будь-яких ви­дів трудової діяльності, обов'язкового страхування для забезпечення громадян за віком, будь-якого контролю засобів масової інформації тощо[7].

У післявоєнній Японії прибічники лібералізму на перший план висували ідеї стабільності, порядку і вважали, що роль застрільника економічних перетво­рень – не для держави[8].

Таке заперечення і критика усіх форм державного впливу на економіку та під­приємницьку діяльність навряд чи можна вважати правильними. Проте і зворотне твердження, що будь-який вплив з боку держав є ефективним у досягненні позити­вних результатів, є також хибним.

Завдяки тому, що у США законність стала моральною нормою повсякденного життя мільйонів людей, а захист при­ватної власності – головне завдання як державних службовців, так і всіх інших представників суспільства, держава зо­середилась на створенні загальних умов розвитку підприємництва, функціону­вання виробництва і забезпечення великих прибутків, підтримки і коригування ефек­тивної податкової та тарифної системи.

Безперечно, слід уникати надмірного регулювання економіки і комерційної діяльності, однак за умов перехідної економіки України, на мій погляд, слід використовувати – "змішане регулю­вання". Його змістом є поєднання само­регулювання конкурентного ринку з дер­жавним впливом на економічну діяльність суб'єктів господарювання.

Так, необхідна межа у співвідно­шенні форм і методів державного ре­гулювання і неоліберальної політики. Державні структури України повинні на етапі реформ формувати такі політико-правові та інституціональні умови, які б забезпечили цивілізований розвиток комерційної діяльності, надаючи мож­ливості підприємцям у межах, визначе­них законом, здійснювати діяльність, що має користь для окремої людини і для суспільства у цілому.

Отже, ідея змішаного регулювання знайшла своє місце у "Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України"[9], де Верховна Рада України зазначила, що метою державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі – має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій сфері. У реалізації цієї цілі щодо розвитку внутрішньої торгівлі держава виступала як:

- ініціатор реформування і гарант правового забезпечення рівних прав суб'єктів господарських відносин у сфері торгівельної діяльності, законності та охорони прав громадян як споживачів товарів та послуг;

- учасник-партнер комерційної діяльності, спрямованої на одержання прибутку, з додержанням всіх норм щодо ризику і майнової відповідальності у межах, визначених організаційно-правовими формами підприємництва;

- провідник структурної політики розвитку торгівлі через систему органів державної влади.