Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Риторика Давньої Греції

Реферати / Інші / Риторика Давньої Греції

Для правильного розуміння поглядів Аристотеля необхідно враховувати те розходження, що він проводить між аналітикою і діалектикою. Аналітика для нього тотожна формальній логіці, точніше, теорії силогістичних умовиводів. У ній аналізуються способи побудови правильних силогізмів і розкриваються помилки, що зустрічаються в такого роду умовиводах. У діалектиці ж розглядаються загальні запитання, пов'язані з використанням несилогістичних умовиводів, а саме міркувань за аналогією й індуктивними узагальненнями. Оскільки висновки таких міркувань мають лише можливісний, або правдоподібний характер, то вони являють собою думки, а не докази. Риторика відрізняється від аналітики і діалектики насамперед своїм прикладним характером, тому що вона призначена для того, щоб переконувати людей у ході полеміки, у публічній мові або судовій суперечці. Але оскільки найкращою силою переконання володіє доказ, що вивчається в аналітиці, то Аристотель вважає останній теоретичною основою риторики. Правда, в усному мовленні було важко користуватися розгорнутими силогізмами, тому замість них там звертаються до скорочених силогізмів або ентимем. Діалектика також виступає як теоретична основа риторики, оскільки в ній вивчаються такі несилогістичні форми міркувань, як індукція й аналогія. Знов-таки для стислості промови замість повного перерахування випадків, на яких будується індуктивне узагальнення, оратори найчастіше прибігають до прикладів. Таким чином, ентимеми і приклади є головними способами, на яких оратор будує свою логіку переконання.

Що стосується самого процесу переконання, то автор «Риторики» розрізняє, з одного боку, способи або прийоми переконання, що «не нами винайдені» і називає їхній «нетехнічними», а з іншого боку – «технічні» методи, що «можуть бути створені нами за допомогою методу і наших власних засобів». До першого роду відносяться усілякі факти, дані, свідчення й подібні посилки, на які спираються в доказових і правдоподібних міркуваннях. Сам Аристотель зараховує до них свідчення очевидців, письмові договори, клятви і навіть показання, дані під катуванням. У сучасній логіці вони найчастіше називаються посилками, підставами доказу, нерідко також аргументами або доводами. Щоб уникнути непорозумінь помітимо, що надалі під аргументацією ми будемо розуміти не тільки аналіз доводів або аргументів, але весь процес переконання, що включає також обговорення способів висновку висновків з цих аргументів.

Аристотель відносить до технічних засобів переконання саме ці способи висновку, за допомогою яких аргументи, тобто нетехнічні способи переконання по його термінології, зв'язуються з виведеними з них висновками. Найбільш розповсюдженими формами логічного висновку є дедуктивні умовиводи, у яких висновок з логічною необхідністю випливає з посилок як аргументів. Сам Аристотель досліджував найчастіше зустрічаються силогістичні умовиводи або коротше, силогізми. Вони докладно досліджуються в «Аналітиках». Але крім них він звертається також до правдоподібних, або можливісних, міркувань, які він називає діалектичними, і протиставляє їх доказовим. «Доказ, – читаємо ми в «Топіці», – мається тоді, коли умовивід будується з істинних і перших (положень), тобто з таких, знання про які бере свій початок від тих або інших перших і істинних (положень). Діалектичний же умовивід – це те, що будується з правдоподібних (положень)». Цікаво відзначити, що він визначає ймовірне як «те, що трапляється по більшій частині, і не просто те, що трапляється, як визначають деякі, але те, що може трапитися й інакше». У цьому визначенні ми можемо помітити подібність із сучасною частотною інтерпретацією ймовірності. Таким чином, переконливість будь-якої промови, позиція в суперечці, публічному виступі ґрунтується, відповідно до Аристотеля, по-перше, на істинності або принаймні правдоподібності аргументів, що наводяться, доводів, посилок, що він називає нетехнічними, не нами створеними засобами переконання. По-друге, вона залежить також від тих методів або логічних правил, за допомогою яких з наявних аргументів виводяться або, точніше, виходять висновки. Про висновок говорять лише в дедуктивних, доказових умовиводах. У недедуктивних міркуваннях, зокрема індуктивних, приходиться обмежуватися терміном «наведення».

Оскільки, однак, явне і розгорнуте використання дедуктивних і індуктивних умовиводів вкрай ускладнило б мову, то в риториці Аристотель рекомендує використовувати більш гнучкі й ослаблені їхні варіанти, а саме замість силогізмів – ентимеми, а в індукції – приклади. Під ентимемою, як уже відзначалося вище, мають на увазі скорочений силогізм, у якому пропущена та або інша посилка, хоча вона мається на увазі, а в разі потреби її неважко відновити. У реальному міркуванні люди практично так завжди і роблять, і саме тому Аристотель рекомендує так само підходити й до риторики. Точно так само в звичайній мові досить послатися на типовий приклад, що може навести на індуктивне узагальнення. Не випадково тому індукцію називають ще наведенням. Чітке розходження між основними поняттями та методами логіки і діалектики, з одного боку, і риторики, з іншого, Аристотель проводить у своїй головній праці по риториці. «Що ж стосується способів доводити дійсним або удаваним образом, – пише він там, – то як у діалектиці є наведення, силогізм і удаваний силогізм, точно так само є й тут, тому що приклад є не що інше, як наведення, ентимема – силогізм, ентимема, що здається – удаваний силогізм. Я називаю ентимемою риторичний силогізм, а прикладом – риторичне наведення: адже і всі оратори викладають свої доводи, або наводячи приклади, або будуючи ентимеми, і крім цього не користуються ніякими способами доказу».

Ентимеми, на думку Стагірита, повинні відігравати вирішальну роль у риториці, оскільки вони переконують сильніше, ніж приклади. «Прикладами, – пише він, – варто користуватися в тому випадку, коли не маєш доказу, тому що для того, щоб переконати, потрібно (який-небудь) доказ; коли ж є ентимеми, то прикладами варто користуватися як свідченнями, поміщаючи їх слідом за ентимемами у виді епілогу. Якщо їх поставити на початку, то вони схожі на наведення, а риторичним промовам наведення не властиве, за винятком деяких випадків; коли ж вони поміщені наприкінці, вони походять на свідчення, а свідчення завжди збуджують довіру».

Особливу увагу автор «Риторики» звертає на розходження між ентимемами двох видів: діалектичними та риторичними, у яких посилки мають загальний, універсальний характер, з одного боку, і з іншого, ентимемами частки характеру. Для характеристики перших Аристотель використовує поняття топа, або загального місця. «У них, – пише він, – ми говоримо загальними місцями – топами». У ентимемах частки характеру посилками служать судження, що відносяться до окремих видів явищ і конкретних подій. Хоча знання останніх сприяє кращому розумінню конкретних, спеціальних наук, проте знання топів і заснованих на них силогізмів дозволяє, по-перше, виявити зв'язок між загальним і частковим, по-друге, уміло їх використовувати як загальновизнані засоби переконання. Така загалом аристотелівська концепція риторики, що спирається, як ми бачили, скоріше на логіку, ніж на філософію і діалектичний метод у сократівско-платонівскому розумінні цього терміну. На відміну від Платона діалектика для Аристотеля означає аналіз усіх несилогістичних форм міркування, зокрема аналогії й індукції. Його заслуга полягає в тому, що він значно розширив ті прийоми і методи аргументації, що ґрунтуються на правдоподібних умовиводах і які широко використовувалися в публічних промовах, суперечках по судових та інших питаннях, хоча раніше вони часто ігнорувалися філософами як прості думки.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали