Форми співучасті

І переховування, і неповідомлення тягнуть кримінальну відповідальність лише у випадках, чітко зазначених в законі. Перелік таких злочинів у КК, переховування яких або неповідомлення про які карані, є вичерпним і встановлений в ст.ст 186, 187 КК.

І переховування, і неповідомлення можливі тільки щодо конкретного злочину, характер якого відомий переховувачу або незаявнику. Особа повинна вірогідно знати, що вчинений конкретний злочин і який саме.

Попуск (потурання) полягає в тому, що особа, яка була зобов'язана і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає і тому він вчиняється.

В Загальній частині КК не встановлено відповідальність за попуск. Питання про відповідальність за попуск вирішується двояким чином:

1) якщо він був заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, бо такий попуск є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину;

2) заздалегідь же не обіцяний попуск утворює собою у випадках, передбачених Особливою частиною КК, службовий злочин (зловжи­вання службовим становищем – ст. 165 КК, недбалість – ст. 167КК).

Отже, із закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки або її відсутність дає можливість дати різну юридичну оцінку переховуванню і попуску. Що ж стосується неповідомлення про злочин, то неза­лежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяним, воно не може утворювати собою співучасть у злочині і завжди розглядається лише як діяльність причетна.

Вирішення питання, чи є дії особи співучастю у злочині, чи причетністю до нього, дуже важливе. Співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб — заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватись не можуть. Це положення закріплене, зокрема, в ст. 20, згідно з якою заздалегідь не обіцяне переховування злочинів не є співучастю, а належить до злочинів особливого роду. На підставі цього можна не тільки обмежити коло дій, які утворюють співучасть, але й визначити різницю між співучастю у злочині, з одного боку, і так званою причетністю до злочину у формі переховування, недонесення та потурання — з іншого[12].

3.2. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті

Уголовна відповідальність співучасників має загальні підстави — наявність в діях кожного співучасника складу злочину (ч.1 ст.3 КК).

Склад злочину в діях кожного співучасника складається із ознак, що характеризують діяльність кожного співучасника, і оз­нак того складу злочину, учасником вчинення якого вони були. Дії співучасників кваліфікуються з застосуванням ст.19 КК. Наприклад, співучасть у вбивстві кваліфікується за ст.19 і ст. 94 КК.

Тобто відсутність деяких ознак складу злочину, що перед­бачає відповідальність за вбивство (адже, наприклад, пособник потерпілого не вбивав, безпосередньо не чинив дій, які призвели до настання смерті), доповнюється ознаками статті, яка передбачає відповідальність за співучасть у злочині (ст.19). Пленум Верховного суду України зокрема вказав, що якщо особа при вчиненні одних злочинів була виконав­цем, а при інших — організатором, підмовником чи пособником, останні злочини повинні отримувати окрему кваліфіка­цію з посиланням на відповідну частину ст.19 КК України[13].

У складній співучасті відповідальність інших співучас­ників (організаторів, підмовників і пособників залежить від відповідальності виконавця злочину (так звана акцесорність відповідальності співучасників, тобто залежність). Коли щодо виконавця певних дій відмовлено в притягненні до уголовної відповідальності через відсутність складу злочи­ну, то співучасник цих дій також звільняється від уголовної відповідальності з цієї ж підстави[14].

Деякі види спільної злочинної діяльності описані в Особ­ливій частині КК як окремі конкретні злочини (окремі різновиди таких злочинів), і це означає, що при квалі­фікації такої спільної злочинної діяльності положення За­гальної частини про співучасть, як правило, не застосову­ються. Так, норми закону про співучасть (ст. 19) не поши­рюються на осіб, що вчинили дії організаційного, підмовницького чи пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, зокрема, статтями 69, 169, 1876, 208. Норми про співучасть не застосовуються і в тих випадках, коли спільна участь кількох осіб у вчиненні злочину, пе­редбаченого Особливою частиною Кодексу, надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, розкрадання чужого майна, яке було вчинене за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 статей 81—83, 86, 862, 140—144) ви­знається кваліфікованим видом розкрадання. Ці та інші злочини (ч. 2 ст. 154, ч. 2 ст. 168, ч. 2 ст. 2172 тощо), якщо вони були вчинені за попереднім зговором групою осіб (співвиконавство), кваліфікуються за відповідними статтями Особливої частини без застосування ст. 19 КК.[15]

Відповідальність співучасників містить в собі питання про кваліфікацію дій співучасників і про їх покарання.

Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, вирішується таким чином:

а) організатор злочину несе відповідальність за усі злочини, вчи­нені будь-яким співучасником цієї групи за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора;

б) решта співучасників (учасників групи) несуть відповідаль­ність за ті злочини, в підготовці або у вчиненні яких вони брали участь;

в) дії усіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Осо­бливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення да­ного злочину злочинною організацією або організованою. Тобто, особливість уголовної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що ство­рення такої групи (організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК). Але учасники злочинної організації несуть уголовну відповід­альність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство в цій групі (організації).

При простій співучасті, тобто при співвиконавстві, усі співучас­ники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин.

При співучасті з розподілом ролей питання про відповідальність вирішується таким чином:

а) виконавець (співвиконавці) відповідають затією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин;

б) решта співучасників (організатори, підмовники, пособники) відповідають за злочин, який вчинив виконавець (співвиконавець);

в) у зв'язку з цим дії усіх співучасників, за винятком виконавця (співвиконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої части­ни КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язковим поси­ланням на відповідну частину ст. 19 КК.

Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди визна­чається діями виконавця, за винятком деяких випадків, про що буде сказано нижче.