Поняття справедливості ніколи не було однозначним. У жодній країні , ні у які епохи не був створений суспільний устрій, що сприймався би як справедливий абсолютно всіма громадянами. За своєю природою держава більшою чи меншою мірою відображає інтереси переважно приватновласницьких пануючих класів і верств, обмежуючи більшою чи меншою мірою інтереси переважної більшості населення. У самій ідеології держави закладена суперечність, яка породжує соціальну нерівність, з якою певна частина громадян не бажає миритися, і яка є глибиною першопричиною злочинності.
Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, суспільства або держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально правові норми. При розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи в першу чергу встановлюється об'єктивна сторона злочину і тільки на її основі суб'єктивна. Без ознак об'єктивної сторони не виникає самого питання про суб'єктивну сторону злочини. У такий спосіб створюється серйозна гарантія дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних справах.
Про соціальну природу протиправного поводження. Головне в цьому поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і товариства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Злочини розрізняють по своїй спрямованості, по можливості настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, по характеру їхніх мотивів, по цілям правопорушень. Незважаючи на всі ці розходження, злочини складають одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні ознаки.
Вітчизняна наука вивчає правові явища в соціально-історичному аспекті, підкреслюючи, що злочинність - це масове, історично мінливе, соціальне явище , що має кримінально-правовий характер , класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, що чиняться у відповідній державі у визначений період часу" .2
У своїй принциповій основі це положення ставиться і до інших видів правопорушень.
На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані чинними правовими нормами. З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного або іншого правопорушення, а нерідко й встановлюючого точний перелік протиправних діянь. Такого роду "формалізм" противоправності забезпечує ясність і єдність вимог, запропонованих до всіх громадян і організацій.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кримінальний кодекс України.
2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: Спеціальний випуск. , К: “Юрінком”, НВФ “Агуст”, 1994.
3. За редакцією професора Матишевського П.С., доцентів АндрушкаП.П, Шапченка С.Д. Кримінальне право України.Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів.-Київ: Юрінком Інтер, 1999.
4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.-2-ге вид., перрероб. і доп.-Київ:Либідь, 1999.
5. Кузнецова Н.Ф.,Злочин та злочинність, М.,1976.
6. За ред.акад. АПрН Украхни, док.юр.наук проф. Копєйчикова В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 1998.
1 Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави.//Право України.-1998-№8-с.43
2 Кузнецова Н.Ф.//Преступление и преступность.-1996-с.17
Завантажити реферат