Людський світ величезний, строкатий і різноманітний — політика, економіка, релігія, наука, мистецтво і т.д. Усі ці сфери людської діяльності переплетені і впливають один на одного. Кожна сфера є відображенням інших. Можна, звичайно, розглядати людину по частинами в рамках політичної чи іншої сфери. Наприклад, політична культура буде містити в собі найкращі способи політичного вибору і дії, цінності й ідеали політичної перебудови суспільства, оптимальні форми соціальних взаємин людей у ході взаємоузгоджень їхніх інтересів і т.д.
У моральній культурі фіксується досягнутий суспільством рівень уявлення про добро, зло, честь, справедливість, обов'язки і т.д. Ці уявлення, норми регулюють поведінку людей, характеризують соціальні явища. Засвоюючи моральні погляди і принципи, індивід перетворює їх у моральні якості і переконання.
Естетична культура суспільства містить у собі естетичні цінності (прекрасне, піднесене, трагічне і т.д.), способи їх створення і споживання. Специфіка естетичного сприйняття полягає в тому, що люди, їхні вчинки, продукти діяльності, явища природи, сприймаються насамперед почуттєво, у їхній зовнішній виразності.
Зараз найважливішого значення набуває екологічна культура. Драматична ситуація, що переживає сучасне суспільство, багато в чому обумовлена катастрофічними змінами, що відбуваються в природному світі в результаті людської діяльності. Екологічна культура містить нові цінності і способи виробничої, політичної й іншої діяльності, спрямовані на збереження Землі як унікальної екосистеми.
Єдність світу культури визначається цілісністю останнього, діючого як цілісна істота. Культура не існує поза своїм живим носієм - людиною.
Індивід засвоює її через мову, виховання, живе спілкування. Картина світу, оцінки, цінності, способи сприйняття природи, часу, ідеали закладаються у свідомість особи традицією і, непомітно для індивіда, змінюються в процесі суспільної практики. Біологічно людині дається тільки організм, що володіє лише певними задатками, потенційними можливостями.
Особливе місце у світі культури займає її морально-етичні і естетичні аспекти. Мораль регулює життя людей у всіляких сферах — у побуті, у родині, на роботі, у науці, у політиці і т.д. У моральних принципах і нормах відкладається все те, що має загальне значення, що складає культуру міжлюдських відносин. Є універсальні, загальнолюдські уявлення про добро і зло, наприклад, такі, як «не укради», «не убий», «не прелюбодій» інші, зафіксовані в Біблії. Є групові, історично обмежені уявлення про те, «що таке добре» і «що таке погано». У будь-якому випадку практика міжлюдських зв'язків осмислюється як добро, шляхетність, справедливість.
Сфера естетичних відносин до дійсності носить усеосяжний характер. Краса, прекрасне, гармонічне, витончене — усі ці цінності людина знаходить і в природі, і в суспільстві. Естетичне сприйняття, естетичне переживання, естетичний смак притаманний кожній людині. Звичайно, ступінь розвиненості, досконалості естетичної культури у різних людей різна. Історично мінливі й ідеали краси. Проте в суспільстві існують певні норми естетичної, моральної, політичної, релігійної, пізнавальної, духовної культури. Ці норми — невидимий каркас, що скріплює суспільний - організм у єдине ціле.
Культурні норми є визначені зразки, правила поведінки чи дії. Вони складаються, затверджуються вже в повсякденній свідомості суспільства. На цьому рівні у виникненні культурних норм відіграють велику роль традиційні і далі підсвідомі моменти. Звичаї і способи сприйняття складалися тисячоріччями і передавалися з покоління в покоління. У переробленому вигляді культурні норми втілені в ідеології, етичних навчаннях, релігійних концепціях.
Таким чином, культура містить у собі як стійкі, так і мінливі моменти. Стійкість, «інерційність» у культурі — це традиція: елементи культурної спадщини — ідеї, цінності, звичаї, обряди, способи світосприймання і т.д. - зберігаються і передаються від покоління до покоління. Традиції існують у всіх формах духовної культури.
Різноманітними способами і формами включається культура в рух історії. Вони виражають суб'єктивно-особистісну сторону діяльності суспільної особи, способи і норми соціальної організації і регулювання процесів життєдіяльності, виконують найважливішу соціальну функцію трансляції досвіду, знань, уречевлених результатів людської діяльності. Нарешті, художня, наукова, технічна, соціальна творчість у тій мірі, у якій вона з'являється як винахід, відкриття, творення нового, унікального, дасть результати, що включаються потім в історичний процес, вносять у нього нові елементи. Тут маються на увазі і нові ідеї, що лише очікують свого втілення в соціальну дійсність, і матеріалізовані результати людської діяльності, і сама діяльність як посередня ланка між ними.
Люди творять історію, але соціальні наслідки їхніх дій складаються під впливом маси різних обставин, об'єктивних умов і закономірностей. Творчість культури тому не збігається з творчістю історії.
Перед історичним матеріалізмом виникає в цьому зв'язку проблема співвіднесення втілюваного в культурі діяльного творчого початку, що ставить перед суспільством нові проблеми і відкриваючого нові можливості, з об'єктивними умовами і законами суспільного розвитку.
Культура — це невід'ємна частина людського життя. Культура організує людське життя. У житті людей культура значною мірою здійснює ту ж функцію, що у житті тварин виконує генетично запрограмовану поведінку.
Сучасна філософія поставила питання людини і культури дуже близько. Так як проблеми людини і культури дуже тісно пов`язані в повсякденному житті, у всіх сферах людської діяльності. Тому сучасна філософія “вийшла з берегів” філософії на широке поле сучасної культури. А перш за все в такій важливій і необхідній сфері діяльності людини як сфера цінностей. От чому сучасні філософи приділяють велику увагу вивченню етики, естетики, права і держави, релігії і науки, антропології, етнографії, психології, педагогіки, літератури і мистецтва.
Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, традиціях, ставленні один до одного, до праці, до мови.
Належачи до певного соціуму, індивідуум зі своєю появою на світ органічно входить у вироблену його співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм.
Чим міцніші зв’язки людини з культурою, тим більше можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ.
Отже, духовна культура міцними нитками пов’язана з матеріальною культурою. Тому-то наше суспільство, пробудившись від довгого інтелектуального сну і приступивши до морального самоочищення, побачило ті проблеми, які багато років прикривалися бадьорими лозунгами закликами.
Список використаної літератури
1. Лотман Ю.М. Феномен культури. Вып. 10. Тарту, 1978.
2. Історія філософії України. Хрестоматія. К., 1993.
Завантажити реферат