Монополії і конкуренція

3) банківські трести — угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними;

4) банківські концерни — угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольно­го пакета акцій.

Їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеці­ально створене для скуповування контрольних пакетів банківсь­ких акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.

Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінан­сувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і техноло­гію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, при­стосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до струк­турних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насам­перед з реалізацією великих науково-технічних програм. Ство­рюються також корпоративні дослідницькі організації.

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійс­нює експансію та чи інша монополія) стало формування торго­вельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промисло­вих корпорацій з торговельними компаніями. У 80-ті рр така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевшими якісними товарами.

Негативною рисою монополізації економіки є передусім прак­тика встановлення монопольних цін. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовля­ють переважну масу продукції.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбува­ється тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий прогрес.

У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи або істот­но зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.

Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу.

Конкуренція та її форми. Однією з рушійних сил розвит­ку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін “конкуренція” походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конку­ренція — це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Конкуренція — об'єктивний економічний закон розвинуто­го товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів вироб­ництва, прискорення НТП, впровадження нових форм органі­зації виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого кон­куренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу ви­робництва (початок XVI — кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які ви­робляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалу­зевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумо­вила розвиток концентрації та централізації виробництва і ка­піталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) привела до виникнення монополій.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між під­приємствами немонополістичного сектора економіки та різ­них форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробницт­ва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціо­нальний рівні.

Методи конкурентної боротьби — це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту про­дукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тим­часове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використо­вуються й такі “мирні” методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму конкурен­ція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покуп­цями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конку­ренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народ­ного господарства.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конку­ренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадува­ли, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і кон­курентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здій­снюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і сти­хійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморе­гулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умо­вах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспіль­не необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває фор­ми внутрішньогалузевої та міжгалузевої. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галу­зей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується близько 700, а кількість випущених товарів сягає І млрд. найменувань. Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивіду­альна вартість виробництва.