Друге завдання полягало в тому, що він провів і судову реформу. В літописі Нестора читаємо, що Володимир разом із дружинниками дбав про "Устав земляний", започаткував вироблення "уставу", який регулював би правові відносини в суспільстві, вдосконалив чинний кодекс звичаєвого права - "Закон Руський" для пристосування його до умов часу." [8, c.36] "Устав земляний" Володимира продовжив політично-правову лінію, яку накреслила своїми "Уставами" й "уроками" княгиня Ольга.
Третє завдання полягало в тому, що Володимир запровадив на Русі християнство (у 988 р.), що мало позитивні наслідки. Воно зміцнювало авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури, поширилися писемність і книжність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні. Запровадився могутній механізм управління державними справами, що суттєво допомагав князю, - церкви. На утримання церкви Володимир виділяв десяту частину княжої казни, що є прообразом гарантованих видатків держави з бюджету на відповідні потреби.
Ярослав Мудрий. (1015-1018 рр., 1036-1054 рр.) Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Він розвинув і вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир. Ярослав продовжував розширювати кордони своїх величезних володінь. Завдяки його підтримці швидко зростала церква, розбудовувались міста. У часи князювання Ярослава завершилося будівництво Давньоруської держави. Було остаточно зламано місцевий сепаратизм, вдосконалився державний апарат. Полюддя замінювалося м'якими, більш передовими формами данини, що відповідало змінам в суспільстві. Ярослав Мудрий звів загальноприйняті у ті часи закони в єдину "Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни (близько 1037 р.).
Отже кожний з київських князів робив свій внесок в розвиток економічних відносин, спираючись на досягнення своїх попередників. Кожний з князів, продовжував той напрям розвитку, який зазначав попередній князь, але і вони також вносили свої закони і порядки в суспільне життя, торгівлю, просвіту та в більшості випадків не цурались брати досвід інших іноземних країн світу і підтримувати дипломатичні стосунки.
3. Історичне значення фінансових відносин.
Охоплюючи величезну територію - від Балтики й Північного океану до Чорного моря, від Волги до Карпат, - Русь становила собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це й зумовило її швидке входження до загально європейського історично-культурного процесу.
Давньоруська держава із центром у Києві відкрила новий, феодальний період в історії східних слов’ян, котрі проминули у своєму розвитку рабовласницьку формацію. На базі розкладу первіснообщинного ладу в них одразу почав формуватися феодалізм. Головну особливість його раннього етапу становила данинна форма експлуатації трудящого населення. Поступово, в міру захоплення князями і знаттю общинних земель, складалося феодальне помістя. Це, у свою чергу, спричинилося до виникнення такої форми експлуатації, як відробітки. Вперше про них згадує літопис 946 р. "Уроки", запроваджені Київською адміністрацією, стали, по суті, нормативними підробітками і збільшенням попиту на сільськогосподарську продукцію. Третьою формою феодальної експлуатації була грошова рента, засвідчена писемними джерелами у X ст. У ХІІ- ХІІІ ст. вона поширилася - по всій Русі. Суспільно-політичне життя в Київській Русі завжди позначалося неабиякою активністю. За літописами, в ньому брали участь практично всі верстви тогочасного населення. Причиною цього були гострі соціальні протиріччя. Влада й управління на Русі цілком зосереджувалися в руках феодалів, насамперед князівсько-боярської верхівки. Князь виступав не тільки верховним правителем країни, землі, волості, а й законодавчим розпорядником усього життєвого укладу. Його відсутність у місті чи землі порушувала нормальне функціонування всіх місцевих адміністративно-управлінських служб. Зміна князів звичайно призводила й до зміни попередньої адміністрації, яка не тільки не мала імунітету щодо князівської влади, але й безпосередньо їй підпорядковувалась.
Однією із суттєвих функцій князівської влади була законодавчо-судова. Від перших же років існування Київської держави князі розпочали активну законодавчу діяльність. Деякі дослідники детально вивчили її й на цій основі розкрили феодальний характер давньоруського законодавства. Устави й уставні грамоти Володимира Святославича, Ярослава Мудрого, Ізяслава, Святослава та Всеволода Ярославичів, Володимира Мономаха та інших князів показують: їхня законодавча влада поширювалася практично на всі сфери буття. Вона регламентувала норми міського життя, надходження данини на користь держави, розпоряджалася міським земельним фондом, комунальним благоустроєм (Устав Ярослава "О мостах"), визначала місце церкви в державному управлінні (Устав новгородського князя Всеволода про церковні суди, людей і міри торгові). На службі у князя перебувала верхівка феодальної знаті, соціальне й майнове становище якої значною мірою визначалося її участю в державному правлінні. Руські володарі укладали мирні та союзні Угоди з Візантією й Германською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та Ятвягами, скріплюючи їх подеколи, що було нормою міжнародних відносин середньовіччя, династичними шлюбами. Київська Русь відіграла вагому роль у міждержавних відносинах у Європі, її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб розв’язати його. Договори 907 і 911 рр., які підписав князь Олег з Візантією, стали першими дипломатичними й правовими актами молодої Давньоруської держави.
Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла й промисли. Основною тенденцією економічних зв’язків був обмін у межах невеликих районів, а також в межах усієї країни. Обмін мав різні форми і здійснювався або через замовлення, або через купівлю-продаж. Для цього існували постійно й періодично діючі ринки в містах і селах (такі села називають погостами, що означало місце "гостьби" - торгівлі) [9, c.360] . Енергійні і заможні руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі.
Навала орд Батия завдала поступальному розвиткові Київської Русі непоправного удару. Кочовики зруйнували державу, її квітучу культуру, високорозвинене ремесло, знищили найбільші осередки життя, вигубили або забрали в рабство значну частину населення. І все ж Українська держава не занепала, вона проіснувала ще 200 років, тільки ядро її перемістилося на захід, де нині є Східна Галичина, Волинь і Холмщина.
ВИСНОВОК
Розглянувши Київську Русь з моменту виникнення як самостійну державу, можна зробити висновок, що вона залишила яскравий слід у світовій історії IX -ХІІІ ст. ЇЇ внесок до середньовічного політичного, економічного, суспільною і культурного життя був надзвичайно вагомим. Також слід зазначити, що великим був вплив київських князів. Влада перших київських князів у різних частинах їхніх володінь була обмеженою й неоднакової сили. Примітивна політична організація, надто великі відстані стояли на перешкоді встановленню якогось об'єднаного політичного цілого. Перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена, особливо ті, що були віддалені від головних міст і поселень. Збирання данини забезпечувалося виключно грубою силою, на яку була спроможна княжа дружина. Між князем і дружиною виникали особисті, безпосередні та взаємозалежні стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської держави. Так, у походах за даниною і в намаганнях підпорядкувати собі торгові шляхи до далеких країн князі з їхніми дружинами менш ніж за сто років створили величезне й могутнє об'єднання - Київську Русь.
Завантажити реферат