Міжнародний кредит як економічна категорія

Одним з найбільш складних видів лізингу є спільний лізинг (leverage leasing), суть якого полягає в об'єднанні кількох фінансових установ для фінансування значної операції за лізингом, яка не може бути здійсненою окремою установою. Складність відносин за цього виду лізингу насамперед пов'язана зі значною кількістю його учасників. Основна відмінність цього виду лізингу від фінансового полягає у тому, що лізингова компанія, купуючи устаткування, оплачує сво­їми коштами не всю його вартість, а лише частину, наприклад 20%. Решту вона бере у кредит в одного або кількох позичкодавців (бан­ків, страхових компаній та ін.). При цьому лізингова компанія корис­тується усіма податковими пільгами, що розраховуються, за повну вартість устаткування, а не частини.

Об'єктами угод спільного лізингу найчастіше є устаткування для підприємств з комунального обслуговування, парки вантажних ма­шин, вантажний залізничний парк, судна та ін. Поряд з наявністю у багатьох країнах податкових пільг ще однією особливістю цього ви­ду лізингу є те, що лізингонадавач отримує позику у позикодавців на умовах «без права зворотної вимоги». Це означає, що він не несе від­повідальності перед позиконадавачем за виплату позики, вона має погашатися з сум періодичних платежів користувача.

Міжнародний лізинг з'явився пізніше, ніж внутрішній, приблиз­но на десятиліття. Операція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор знаходяться у різних країнах. Уго­да, за якою лізингова компанія купує устаткування у національної компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордон іноземно­му орендатору, називається експортним лізингом. Лізинг зберігає міжнародний характер і в тому випадку, коли спеціалізована компа­нія знаходиться в тій самій країні, що й орендатор. У цьому випадку орендатор використовує іноземне обладнання, придбане за кордо­ном. Нарешті, в умовах міжнародного лізингу всі три учасники уго­ди можуть знаходитися в різних країнах.

Для країни-орендонадавача міжнародний лізинг становить пев­ний інтерес, насамперед як засіб отримання доходу в іноземній валю­ті. Орендатор же вбачає основну перевагу міжнародного лізингу у ви­користанні більш досконалого іноземного устаткування, одержання валютних, фінансових та податкових пільг. Наприклад, згідно з пра­вилами МВФ зобов'язання, пов'язані з одержанням в оренду інозем­них машин та устаткування, не збільшують зовнішню заборгованість.

У сучасних умовах розвитку міжнародного лізингу сприяє уніфі­кація правил оренди іноземних машин та устаткування. Свого часу різниця режимів оподаткування, національних законодавств обме­жувала поширення міжнародного лізингу.

Факторинг (від англійського factor — агент, посередник) — це придбання банком або спеціалізованою .факторинговою ком­панією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкаса­ція за певну винагороду.

Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:

¾ придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіж­них вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 — 90% вартості відфактурованих поставок;

¾ оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок фактор-компанії.

В умовах міжнародних відносин кредитний ризик постачаль­ника особливо зростає при постачанні товарів на експорт, що пов'язано з більшими труднощами оцінки платоспроможності іно­земних клієнтів, тривалішими строками документу та товарообі­гу, факторами політичної нестабільності в країнах-учасницях цих відносин.

Специфіка міжнародного факторингу полягає у тому, що при ро­боті з експортером факторингова компанія, як правило, укладає уго­ду з факторинговою компанією країни імпортера та передає їй части­ну своїх функцій. У свою чергу, вона виконує роботу, пов'язану з до­рученнями іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний фак­торинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зу­мовлені тим, що для кожної з компаній, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог та ін.

Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтування, використовується при фінансуван­ні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредиту­вання до кількох років. Водночас факторинг, як правило, не покри­ває політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфеейтуванні будь-якої вимоги за пі ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бу­ти відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.

Форфейтинг (він французського «а forfait» — відмова від прав) — це кредитування експортера шляхом придбання вексе­лів або інших боргових вимог. По суті, міжнародні кредити, які на­даються у валюті, де форма трансформації комерційного кредиту у банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насам­перед прискорюється одержання ним коштів за товар, що експорто­вано, а значить і обіг усього капіталу. Експортер звільняється від ри­зику неплатежу та валютного ризику, а також ризику, пов'язаного з коливанням ставок відсотка. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості. Форфейтинг — це одна із нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устатку­вання з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі.

Форфейтування з'явилося у відповідь на постійно зростаючий попит на міжнародні кредити, який не задовольнявся. На початку 60-х років, ко­ли почав формуватися механізм форфейтингу, ринок продавців товарів ви­робничого призначення поступово перетворювався на ринок покупців цих товарів. Значний розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався поси­ленням тенденції зростання вимог імпортерів подовжити термін традицій­ного 90 — 180-денного кредиту. Відродження торговельних відносин між країнами Західної та Східної Європи та зростаюча значущість у світовій торгівлі країн Азії, Африки та Латинської Америки створили багато фінан­сових перешкод для західних експортерів. Виникнення цих нових ринків припало на час, коли обтяжуючі інвестиційні зобов'язання фірм, що екс­портують, перешкоджали фінансуванню ними середньострокових креди­тів постачальника за рахунок власних коштів. Банки, що існували тоді, бу­ли не в змозі запропонувати послуги, яких потребували експортери.

Швейцарія, яка традиційно виступала значним банківським центром та мала багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним з перших центрів та ринків форфейтування.