входять до його складу. Значна частина їх здана в оренду під городи мешканцям навколишніх сіл (Кончі Заспи, Чапаївки, хутора Вільного). У “Лісниках” уже зникли деякі рідкісні види рослин та комах. На галявинах щосезону заготовляють черемшу, конвалії і дзвіночки для продажу на київських ринках. А в північній частині клину, незважаючи на протести “зелених”, також розпочали будування престижних котеджів. Саме тому існування заповідника — екосистеми з 400 видами рослин і 150 видами тварин, перебуває під загрозою. Наші предки жили в гармонії з природою, берегли її, примножували. Вони були мудрішими за нас. Настав час і нам подбати про рідне голосіївське довкілля, інакше природа жорстоко мститиме за нашу безпечність та байдужість.
Дендропарк "Олександрія"
Історія парку починається з того часу, коли коронний гетьман Франциск Ксаверій Браницький одержав від польського короля у довічне спадкове володіння велику територію на Білоцерківщині, так зване білоцерківське староство. Браницький оселився тут і побудував великий розкішний парк, який пізніше назвав ім’ям своєї дружини Олександри. На його будівництво і влаштування було витрачено понад 4 млн. крб. золотом, не рахуючи дарової сили кріпаків.
Будівництво парку почалось в 1797 р. (за деякими даними — в 1793 р. та навіть раніше). Олександрійський парк створювався за планом і під безпосереднім керівництвом відомого тоді в Росії і за кордоном архітектора-паркобудівника Мюффо, який будував його в ландшафтному стилі, чому сприяли природна діброва, рельєф місцевості та річка Рось.
До реформ 1861 р. були розплановані і впорядковані лише центральна і східна частини парку. В 19 ст. у північній частині парку створено паркові і декоративні насадження біля самого палацу.
Під час громадянської війни та іноземної інтервенції парк було дуже спустошено, навіть окремі архітектурні споруди було знищено, також знищено велику кількість декоративних насаджень. Через відсутність догляду все заросло бур’яном. Але в травні 1922 р. Київський Губвиконком об’явив парк надбанням республіки і перейменував його на "Заповідник Олександрія". І з того часу парк починають відбудовувати, аж до Великої Вітчизняної війни, яка змусила припинити відбудову Олександрії. Але після війни у 1947 р. парк знову починають 
відбудовувати .
Дендропарк “Софіївка”
В Умані знаходиться всесвітньо відомий заповідний дендропарк “Софіївка”. Створення о парку започатковано в 1796 р. Зрозуміло, що створювався він не руками магнатів, а тисячами селян з навколишніх сіл. То вони викопали ставки, перевернули і перетягали сотні величезних брил, зробили гроти і підземні ходи, насадили десятки тисяч дерев і кущів, набудували різних споруд. То люди Уманщини залишили своїм нащадкам Долину гігантів, Терасу муз, Кавказьку гірку, Малу Швейцарію, Англійський парк, Грибок, Великий каскад і багато інших неповторних живих пейзажів. Щодня над створенням парку працювало в ньому в середньому 800 душ. І працювали так майже 7 років. Відкриття парку відбулось 1802 р.
Заснований у 1796 році місцевим магнатом графом С.Потоцьким і названий на честь його красуні - дружини гречанки Софії. Потоцький вирішив відтворити тут, в околицях Умані, природу і міфи Еллади – батьківщини Софії. Керувати будівництвом парку був запрошений талановитий польський інженер Л.Метцель. Але дійсними творцями “Софієвки” стали кріпосні селяни, зігнані в Умань з усіх володінь графа. Руками цих людей, чиї імена в історії не збереглися, на місці балки, вздовж річки Кам’янки, створювалася ця “поема з каменю, зелені, води і скульптур”.
І потім кожне покоління дописувало свої сторінки в поему ”Софіївки”.
Зараз у дендропарку (площею в 155 га) росте більше 670 видів і форм порід дерев і кущів, 586 видів і форм трав’янистої рослинності, в тому числі такі екзоти як кипарис болотяний, туя західна, софора японська, бархат амурський та інші.
З парку в усі кінці країни та за кордон надходять саджанці троянд. Тут їх вирощується понад 150 сортів.
Історія розвитку парків в УРСР
Соціалістичні принципи природокористування закріплено у статті 18 Конституції СРСР, в якій записано „В інтересах нинішнього і майбутнього поколінь в СРСР здійснюються необхідні заходи для охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання землі та Ії надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.
Тому в Української РСР здійснювалась велика робота по бережливому природокористуванню. Особливо вона посилилася з кінця 60-х років. Значна увага стала приділятися боротьбі за підвищення родючості ґрунтів, їх рекультивації, заходами по ліквідації забруднення водного та повітряного басейнів, збереженню лісів, розширенню зелених зон міст і сіл.
У багатоплановій роботі по охороні природи певне місце належить державним природним національним паркам.
Українські вчені були піонерами у розробці основ організації природних національних парків. І хоча перші в нашій країні національні парки були створені в Прибалтиці, внесок нашої республіки в цю справу має велике науково-методичне значення.
Організація у 1980 році карпатського і у 1983 році Швацького державних природних національних парків поклала початок створенню в республіці мережі об’єктів, природні багатства і краса яких будуть служити нинішнім і майбутнім
поколінням.
В Україні існують також парки, які мають дендрологічне значення. Серед них Тростянецький на Чернігівщині, „Софіївка” на Черкащині,„Олександрія” на Київщині та інші. Площа кожного становить в середньому 200 га. Відвідування цих парків, порівняно з першими, більш регламентоване. В цілом вони мають велике природоохоронне значення і є об’єктами природно-заповідного фонду.
У ХХ столітті крім національних з’явилися „народні”, „природні”, а також „регіональні парки”. Їх організатори і керівники ставили за мету як охорону окремих природних об’єктів, так і збереження великих площ антропогенних ландшафтів. Одні з них були визначені як заповідні території, закриті для масового відвідування, інші – навпаки, як місця відпочинку.
Тривалий час серед вчених не було єдиної думки щодо визначення поняття „національний парк”. У 1969 році в столиці Індії – Делі на Х Генеральній асамблеї Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів було погоджено, що національний парк повинен становити досить велику територію, що включає в себе одну або кілька екологічних систем з більш-менш первісною природою, вилучену для регламентованого відвідання з рекреаційного і культурно-освітньою метою.
Карпатський державний природний національний парк
Завантажити реферат