боженько, винце, дубище, дубисько, вітрисько, людиська, братчики, житечко, божечко, пшеничка, Штефанко, сонечко, сестричка, вогник, дитинка, Василько, діточки, божки, ягнятко.
2. Слова спільнослов'янського походження.
Відокремившись від праіндоєвропейської мови, спільнослов'янська прамова-основа зазнала значних змін на усіх мовленнєвих рівнях. Саме з неї беруть початок усі сучасні слов'янські мови, які утворюють окрему групу в сучасному світовому поділі мов. Спільнослов'янська лексика має спільні для усіх підгруп морфеми. У романі М.Твасюка “Балада про вершника на білому коні” ця група представлена такими словами: місток, давайло, бидло, рубайло, звірюка, морозюка, вовчук, боярчук, місцина, горобчик, часинка, чолов'яга, добренький, біленькі, маленький, свіженький, смачненький, віконце, коняка, рубака, зарізяка, хлопчак, гульбище, клубища, гніздище, коротесенька, довжелезний, височезний, глибочезний, старезний, величезна, височенний, підсліпуватий, зеленуваті, зеленуваті, низенькі, вузенькі, широченний, страшенний, вовкувате, синюваті,
вовчкувате, мовчкуватий, видовисько, хлопчисько, боярисько, дурничка, дрібничка, паничик, віконечко, голівка, доріжка, купка, янголятко, сідельце, добрячий, палюга, худорлявий, вітерець, здоровань, кулачища, хитрувато, хитрющий.
3.Слова спільносхіднослов'янського походження.
Найбільш близькими за фонетичним і граматичним складом є східнослов'янські мови, які утворилися з давньоруської книжної мови, що перебувала під постійним впливом старослов'янської мови і місцевої мовної стихії. Лексеми цього типу є спільними (з деякими фонетичними і граматичними змінами) для української, російської та білоруської мов. Михайлом Івасюком серед експресивно забарвлених використані такі: лавчина, підленькі, численна.
4.Власне українські слова - це слова, що витворилися в українській мові після слов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. У романі серед експресивних представлені такими: шматочок, струмочок, хмарки, гуцулик, гарбузик, чемненько, куценький, кволеньке, важенний, рудувата, сивуваті, будиночок, молодичка, гіллячки, запитаннячко, худібка, долівка, птаство, жеброта, злодюга, худобина.
5.Слова запозичені з інших мов.
Одним із джерел поповнення лексичного складу будь-якої мови є запозичення. Вони відбуваються як із мов сусідніх держав, так і, видозмінюючись, піддаючись впливам інших мов. У романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” автором використані емоційно-експресивні слова і цієї категорії: талярчик (грошова одиниця), дукатик (грошова одиниця), здрав'ячко (здоров 'я), борзенько (швидко), козаченьки, татарва. Два останніх слова походять з тюркської мови, слова з якої були запозичені під час монголо-татарської навали та пізніше в різних бойових походах. Використання ж автором інших запозичених слів пов'язане з територіальним розташуванням Буковини.
2.3. Тематична класифікація емоційно-експресивної лексики.
Стилістично забарвлена лексика роману М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” тематично класифікується так: І.Іменники 1. На означення особи:
З позитивним значенням: найчастіше використовуються при описі побуту і стосунків у ватазі Мирона Дитинки, а також при передачі ознак звичайних селян: Василько, сестричка, голубонька, козаченьки, Штефанко, молодичка, хлопчак, діточки, братчики, дитинка, гуцулик. Для означення осіб з позитивним ознаками використовуються такі суфікси як -к- , -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк-тощо.
Приклади речень:
1. Ти, Штефанку , ніби з книги читаєш. (ст.164)
2. Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі.(ст.139)
3. І я такого зазнав, Григорку.(ст.159)
З усього видно позицію автора, його прихильне ставлення до простих людей, які живуть своєю працею, своїми власними силами заробляють собі на хліб, і глибоко зневажливе – до тих, хто наживається на інших, на чужому потові і крові.
З негативним значенням: боярисько, паничик, людиська, звірюка, чоолов'яга, рубайло, давайло, бидло, боярчук, зарізяка, рубака, вайло, хлопчисько, жеброта, юрмисько, татарва, здоровань, злодюга. Найбільш вживані суфікси в цій категорії: -ськ-, -л-, що і створюють "згрубіле" звучання. Слова цієї категорії частіше всього вживаються при засудженні автором або панівної верхівки, або людей, які терплять муки і знущання над собою, бо бояться аби не стало гірше. Про це і говорить словами головного героя роману Мирона Дитинки: " ., бо ненавиджу рабів і страхопудів".
2. На означення предметів:
- предмети домашнього вжитку (назви свійських тварин, сільсько-господарських культур, назви предметів побуту,
грошових одиниць тощо): вужища (шнурівки), місток, вогник, горнятко, віконечко, віконце, лавчина, долівка, будиночок, сідельце, винце, коняка, ягнятко, когутик, худібка, худобинка, маржинка, гарбузик, житечко, пшеничка, дукатик, талярчик;
- назви частин тіла людини: кулачища, голівка;
- назви предметів неживої природи: гіллячки, палюга, гніздище, шматочок, клубища, сонечко, струмочок, зіроньки, доріжка;
- назви предметів живої природи: птаство, горобчик, дубисько, дубище, вовчук.
3. Абстрактні поняття: боженько, божечко, часинка, янголятко, купка, дурничка, дрібничка, гульбище, божки, запитаннячко, видовисько.
4. Явища: місцина, вітерець, вітрисько, морозюка, хмарки.
ІІ.Прикметники
Прикметники - це найпродуктивніша частина мови серед тих, що можуть вживатися зі значенням суб'єктивної оцінки. Це викликано специфікою лексичного значення прикметників - вони передають ознаку предмета, явища чи особи. Прикладами експресивно забарвлених прикметникових суфіксів можуть бути такі: -еньк-, -іньк-, -ісіньк-, -есеньк-, -юсіньк-, -ущ-, -ющ-, -уват-, -юват-, -езн-, -елезн-, -енн- тощо.
У романі М.Івасюка суб'єктивно марковані прикметники вживаються:
- на означення кольору: синюваті, зеленувата, сіренька, біленькі, сивуваті, рудувата;
- на означення фізичних властивостей людини: кволеньке, куценький,
підсліпуватий, худорлявий, старезний, низенький, височезний, височенний;
- на означення рис характеру: вовкуватий, чудернацький, підленькі,
мовчкуватий, пащекуватий, добренький, хитрющий;
- як ознаки неживої природи: довжелезний, коротесенька, широченна,
маленьке, грубезний, численна, величезна, важенний, свіженьке, добрячий, смачненьке, вузенькі, страшенна, глибочезний.
ІІІ.Прислівники:
- зі значенням способу дії: чемненько, хитрувато, борзенько.
2.4. Класифікація лексем за сферою вживання.
З погляду використання українська лексика є розгалуженою системою лексичних шарів, кожен із яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення у процесі мовного спілкування.
Основу лексичного складу мови становить загальновживана лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом (фоном) для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення, але частина загальновживаних слів, набуваючи емоційно-експресивних суфіксів, може переходити в розряд емоційно-експресивної лексики, яка використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Така лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість, мудрість, добро, благочестя, милосердя, щирість, чесність, кохання, сум, горе, жаль, туга, дурень, недотепа, роззява, ледащо;
Завантажити реферат