Споживчий попит

Рис.6. Графік зміни цін за їх контролю з боку держави.

Р0 і К0 — ціни рівноваги на бензин. Уряд встановлює нижчу від рівновага ціну, вище якої продавці не мають права реалізову­вати бензин. Це максимальна ціна — Рмакс. Внаслідок цього ви­робники менше вироблятимуть бензину, і пропозиція станови­тиме К1. Водночас зросте попит, тому виникне дефіцит. Його обсяг становитиме К2 – К1. Цей попит може виявитися у формі черг, обмежень, нормувань поставок, зростанні попиту на інші товари. За цих умов виробники будуть у невигідній ситуації, а виграють окремі категорії споживачів (оскільки не всі бажаючі зможуть придбати бензин).

Водночас встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) не­рідко є соціальне справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних то­варів і послуг. Типовий приклад ринку, який потребує держав­ного регулювання, — ринок житла, зокрема регулювання квар­тирної плати. Побічними негативними наслідками такого регу­лювання може бути поява нових державних установ і відповідно­го штату працівників, які регламентують чергу на отримання жит­ла, виникнення "чорного" ринку. Оптимальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави для розширення жит­лового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, коли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сіль­ському господарстві. Це зумовлено насамперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільне необхід­них витрат відбувається відповідно не до середніх (як у промис­ловості) витрат, а до найгірших, граничних, які мають місце на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забез­печить дохід товаровиробникам на таких ділянках землі. Причи­ною державного регулювання цін у сільському господарстві є та­кож потреба стимулювання такого обсягу виробництва продо­вольства, щоб країна змогла цілком забезпечити себе, що є озна­кою економічної безпеки. Внаслідок такого регулювання утво­рюється надлишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (заниженими) цінами. Паралельно з цим держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита.

Слід зазначити, що непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки в умовах вільної конкуренції розподіляються між вироб­никами і споживачами. Крупні монополії мають можливість перекладати їх на споживачів.

Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати необхідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність пев­ного перерозподілу національного доходу на користь найбідні-ших верств населення. Тому необгрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перероз­поділ порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростан­ня сукупних витрат. Справедливішим є твердження англійського економіста А.Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення остан­ніх зростає більше, ніж зменшується сума задоволення перших.

Крім того, практика розвитку передових країн світу засвід­чила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рів­новаги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного регулювання. На інших позиціях перебував автор теорії загальної рівноваги Л.Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а американський економіст Й.Шумпетер назвав її "свя­щенним писанням" політичної економії.

5. Закон Сея і закон Вальраса.

Головною умовою до­сягнення загальної рівноваги є те, що за відповідного рівня роз­витку техніки вартість визначається у точці між граничною сус­пільною корисністю певної кількості товарів і граничними сус­пільними витратами виробництва цієї кількості. При цьому слід враховувати, з одного боку, опосередкований вплив на граничну суспільну корисність певної кількості всіх інших товарів, а з іншо­го — альтернативні можливості використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів.

У випадку відсутності ціни рівноваги на певному ринку навіть за збалансування попиту і пропозиції це спричинить нерівновагу на інших ринках. Так, із встановленням рівноваги на ринку авто­мобілів нижча ціна (щодо ціни рівноваги) зумовить зростання по­питу на них, а відповідно й зростання виробництва. Але це спри­чинить незбалансованість ринку холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку автомобілів тимчасовою.

Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівно­ваги Л.Вальраса (закон Вальраса) є зміна структури цін рівнова­ги. Цю теорію він побудував у формі системи рівнянь.

Закон Вальраса — закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропо­зиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).

Теорія загальної ринкової рівноваги Л.Вальраса значною мі­рою збігається з концепцією попиту і пропозиції французького економіста Ж.-Б.Сея (законом Сея).

Закон Сея — закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послу­ги, тому пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит.

Ж.-Б.Сей допускав лише часткове надвиробництво через над­лишок деяких товарів і через нестачу інших.

Основним недоліком цього закону є, по-перше, ототожнен­ня простого товарного обміну (де продаж одного товару здійс­нюється для придбання іншого) з товарним обміном, що відбу­вається за допомогою грошей. По-друге, Сей ототожнював ви­робниче споживання з особистим. Слід зазначити, що таку кон­цепцію підтримував Рікардо.

Між законом Сея та законом Вальраса існує принципова від­мінність. У моделі Вальраса товарами і послугами вважаються такі специфічні товари, як гроші й цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи послуги пред'являє попит на інший товар або послугу. Але цей попит може пред'являтися не лише на ре­альні товари і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збігаються за умови, що до витрат зараховують і грошові заощадження. Будь-який рівень цих заощаджень знаходить своє вираження у попиті та пропозиції такого товару, як гроші. Але якщо попит зосеред­жується на грошах, то в народному господарстві бракує ефектив­ного попиту (тобто попиту на реальні товари й послуги), що спри­чиняє надвиробництво товарів і послуг.

Головним недоліком концепції Л. Вальраса є те, що це надто абстрактна, гіпотетична модель "ідеального ринку", в якій для того, щоб довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги, необ­хідно прийняти попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування й наближення до рівноваги здійснюються ще до по­чатку самого виробництва й обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому не дивно, що Вальрас не вважав свою сис­тему рівнянь як таку, що цілком відповідає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміжний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми.