„Інструкція" формально взяла гору над „Статутом". Щоправда, конструктивної співпраці між Тимчасовим урядом і Генеральним секретаріатом, по суті, не було. В жовтні внаслідок заяви УЦР про проведення Українських установчих зборів між ними спалахнув новий конфлікт. Цей акт уряд розцінив як намір УЦР підірвати державну владу. В.Винниченка викликали до Петрограда для пояснень, пригрозивши розпустити Раду. 22 жовтня він виїхав з Києва, однак давати пояснення урядові не довелося. Жовтневе повстання в Петрограді відкрило нову сторінку в історії революції.
5. Жовтневі події 1917 р. у Києві.
Проголошення Української Народної Республіки
Після повідомлень про переворот у Петрограді українські більшовики почали закликати маси до повстання з метою захопити владу. Але їх дії не мали жодного успіху.
Владу отримав створений Малою радою Крайовий комітет охорони революції в Україні, який підлягав Центральній Раді. Йому підпорядковувалися з метою охорони революції всі органи влади означеної території, а також усі сили революційної демократії. До комітету поряд з представниками УЦР та українських політичних партій увійшли представники російської та єврейської демократії.
Українська більшість УЦР не обрала чіткої позиції стосовно перевороту в Петрограді, а відповідальність за те, що діялося в Петрограді, покладала як на уряд, так і на більшовиків. При цьому зростало напруження у стосунках штабу КВО та УЦР.
Для покращення своїх позицій УЦР 27 жовтня ухвалила резолюцію про владу в країні, що фактично позбавила права на владу більшовиків.
Висновок був такий: „українська ЦР висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримати бунти в Україні".
Проте наслідки виявилися невтішними. Штаб округу, знехтувавши резолюцію, відмовився від співробітництва з Крайовим комітетом, а більшовики заявили про свій вихід з Малої ради. Крайовий комітет оголосив про свій розпуск, не бажаючи відповідати за наступні події. Мала рада, обговоривши на своєму надзвичайному засіданні рішення Крайового комітету, почала шукати виходу із становища, що склалося.
28 жовтня до Києва прибула з фронту підтримка штабові КВО. Оточивши о 18 год. Маріїнський палац, частини штабу КВО заарештували утворений напередодні більшовицький ревком. Події в Києві свідчили про дезорієнтацію суспільства в політичних питаннях. Повстання було абсолютно неорганізованим, чим і виявило свою непідготовленість. Результатом стала капітуляція сил КВО, чим і скористалася ЦР, взявши владу в свої руки. 28 жовтня Генеральний секретаріат, який кілька днів залишався в тіні, перебрав функції ліквідованого Крайового комітету охорони революції. Він вирішив взяти у свої руки справи військові, продовольчі та шляхи сполучення.
ЗО жовтня загальні збори УЦР заслухали доповідь М.Грушевського про проект конституції України. Йшлося в ній про Українську республіку як складову частину федеративної Російської держави. Було поширено владу Генерального секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Таврійську (без Криму), Холмську й частково Курську та Воронезьку губернії. Центральна Рада вжила заходів щодо припинення військових дій у Києві та демократизації штабу КВО. Це спростовувало повністю думку про захоплення влади Центральною Радою.
Можна сказати, що на той час в Україні не існувало політичних сил, впливовіших за Центральну Раду. Але питання влади на місцях вирішувалося не скрізь однаково. Так, у Харкові з надходженням повідомлення про повстання в Петрограді виник військовореволюційний комітет, а рада робітничих і солдатських депутатів проголосувала за утворення об'єднаного демократичного уряду країни. По кількох днях вона схвалила акт проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки.
Однак у загальноукраїнському масштабі альтернативи УЦР не було. Київ поступово перетворювався на важливий політичний центр. Навколо нього гуртувалися як українські політичні сили, так і організації російських та єврейських революційно-демократичних партій. Ця тенденція виразно простежується у виступі М.Рафеса 26 жовтня на засіданні Київської міської думи. Лідер бундівців під впливом більшовицького перевороту заявив: „Наше щастя, що ми живемо в Україні, де є Українська Центральна Рада, до голосу якої прислухається все населення".
7 листопада Центральна Рада ухвалила 3-й Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Російською державою. Як територія УНР ним визначалися „землі, заселені у більшості українцями". Крім того. Універсал декларував програму соціально-економічних і політичних реформ, націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканість особи і житла.
Проголошення Української Народної Республіки стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст. Однак, з погляду сьогодення, текст 3-го Універсалу не може не викликати критичних зауважень. Проголошуючи створення Української Народної Республіки з метою захисту українського народу від петроградських заколотників, Центральна Рада водночас прагнула „дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоров'я, силу і нову будучність". Таким чином, зваливши на свої плечі основний тягар перетворення Росії на федеративну республіку, УЦР добровільно зобов'язувалася „силами нашими помогти Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів". Це, можливо, і було найбільшою помилкою ЦР: неможливо будувати власну незалежність, спираючись на “старшого брата”, що керується поглядами здебільш імперськими, ніж унітарними.
У листопаді 1917 р. Центральна Рада діяла, керуючись власною ідеологією. Навіть 3-й Універсал дався їй не просто. До цього акту її підштовхнули зовнішні чинники події у Петрограді та захоплення влади більшовиками. Не вірячи в можливість їхньої остаточної перемоги, УЦР зробила ставку на федеративну Росію. У листопаді в „Народній волі" М.Грушевський закликав рятувати Російську федерацію. Далі ми побачимо, як багато енергії і часу Центральна Рада витратила, намагаючись витворити демократичну, федеративну Росію. Але її спроби виявилися марними. Більше того, вона вступила в конфлікт з більшовиками, змарнувавши час, необхідний для консолідації українських сил.
6. Українсько-більшовицька війна
Ліквідувавши Тимчасовий уряд у Петрограді, більшовики не змогли до кінця року поширити свій вплив за межі Центральної Росії. їм не завжди вдавалося швидко зосередити владу на місцях у руках рад, які до того ж не були готовими виконувати функції державних органів, бо не мали ні відповідних структур, ні досвіду. Більшість регіональних урядів Росії прямо висловлювалися за оформлення однорідного демократичного уряду країни. Великі надії покладалися на Всеросійські установчі збори, вибори до яких відбулися в листопаді-грудні 1917 р. Вони показали, що більшовиків підтримує неповних 25% виборців, тоді як партію есерів - понад 40%. В Україні за більшовиків голосувало ледве 10% виборців, а за українські партії - понад 75%.
Завантажити реферат