Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Україна після смерті Богдана Хмельницького

Реферати / Історія / Україна після смерті Богдана Хмельницького

УКРАЇНА ПІСЛЯ СМЕРТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваю­чи при владі, гетьман піклувався про створення такої фор­ми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, кон­солідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час мол­давського походу його сина Тимоша, талановитого воєна­чальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення стар­шинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встанов­лення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Юрій (бл. 1641 — після 1681) — гетьман України в 1657 р. та в 1659—1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започат­ковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладен­ня нового Переяславського договору з Росією, який істотно обме­жував суверенітет Української держави. 17 жовтня 1660 р. під тиском старшини підписав з Польщею Чуднівський договір. Не ма­ючи видатних здібностей і реальних можливостей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманства і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошен­ка, а влітку 1669 р. взяв бік його супротивників П. Суховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар І був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначається Портою володарем 'Руського князівства" зі столицею в Немирові. Робив невдалі спро­би об'єднати Україну. Після укладення Бахчисарайського догово­ру 1681 р. був відкликаний до Стамбула.

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як “доба Руїни”. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком до­би Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельниць­кого від влади. І. Виговський та його прибічники фак­тично здійснили державний переворот.

ВИГОВСЬКИЙ Іван (? — 1663) — діяч українського козацтва. По­ходив зі старовинного українського шляхетського православно­го роду. По закінченні Києво-Могилянської колегії служив у дер­жавних установах У роки Визвольної війни став одним із най­ближчих соратників Б. Хмельницького, генеральним писарем Вій­ська Запорозького. Після смерті Б. Хмельницького обраний на­казним гетьманом при Юрії Хмельницькому, а згодом добився гетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику, розгромив промосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом прислані російські війська (1659). Уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), яка була ратифікована польським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, що зменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1659р. на “Чорній раді” він був усунутий від гетьманства і повер­нув владу Юрію Хмельницькому. Після цього перебував на поль­ській державній службі. В1664 р. за наказом свого особистого ворога— тодішнього гетьмана Правобережної України Павла Те­тері — був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний.

Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Ре­альними ж причинами — погіршення геополітичного ста­новища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слаб­ка підтримка ідеї спадкової монархії тощо. Подальша гра амбіцій та численні помилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, посилення агресивних втру­чань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи — поразки Української національної революції.

Після того, як у жовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І. Виговського, він роз­горнув активну державну діяльність. Кредо своєї зовніш­ньої політики новообраний гетьман висловив під час пере­говорів зі Швецією: “Визнати і оголосити Запорозьке Вій­сько з підвладними йому провінціями за вільний і нікому не підданий нарід” (на жаль, він не завжди фдотримувався цього постулату). І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозу­міння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Україн­ської держави, а головне втриматися при владі.

Порівняно з добою Хмельницького значних змін заз­нала внутрішня політика держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговський відкинув ідею спадко­ємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки. Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання І. Виговський запевняв старшину: “Без вашої військової ради жодних справ не буду робити”. З ідеї олігархічної республіки логічно вип­ливала ставка гетьмана на шляхетство та козацьку стар­шину, які у цей час намагалися відмежуватися від реш­ти козацтва, сконцентрувати у своїх руках велике земле­володіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ці верстви підштовхували І. Виговського до відновлення старої моделі соціально-економічних відно­син, насамперед кріпацтва. Така внутрішня політика геть­мана вела до послаблення центральної влади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, порушення соці­альної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдо­волення і до вибуху соціальної боротьби.

Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба велася під гас­лом повернення козацьких вольностей — права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно перехо­дити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана “чорною радою”. Повстання швидко охопило насамперед Полтав­ський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенденти на булаву — полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні переговори з Москвою, звинувачуючи Ви­говського в пропольській орієнтації. Тому боротьба пос­тупово переросла в громадянську війну. Зібравши 20-тисячне військо та найнявши волохів, німців й татар, І. Виговський зумів перемогти військо повстанців у вирі­шальній битві під Полтавою (травень 1658 р.). Проте це була надзвичайно дорога перемога, адже у братовбивчо­му протистоянні загинуло майже 50 тис. українців.

Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київ­ське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та зат­верджувався королем. Українська армія мала нарахо­вувати ЗО тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Пра­вославні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали