Шукання союзу привело Хмельницького до першої коаліції украшо-турецько-татарської, яку створив він тоді, коли не вдалося зреалізувати союзу з Молдавією та Семигородом.
Війна була неминуча, її диктували настрої селян: «вся чернь зброїться, смакуючи собі свободу від робіт та податків, і навіки не хоче мати панів, — писав сучасник. — Так чернь роз'ярилася, що або знищити шляхту, або сама згинути хоче». З другого боку Польщу лякали чутки, що Богдан Хмельницький творить «вільне князівство козацьке», «відокремлену державу».
На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посу- нуло на Україну. Хмельницький, мавши лише коло 70.000 козаків, не рахуючи селянських повстанців, та стільки ж татар, обложив у Збаражі польську армію і тримав її в облозі півтора місяця.
Тим часом з півночі на Україну виступив Литовський гетьман Радзівілл. Під Лоєвом полковник Станіслав-Михайло Кричевський дав йому відсіч, але сам загинув у бою.
На допомогу польській армії прийшов король з новими силами. Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом, але канц- лер Оссолінський підкупив хана Іслам-ґерея, і той поставив вимо- гу Хмельницькому: замиритися з королем, або татари перейдуть на бік поляків. Хмельницький примушений був погодитися.
Підписаний 18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі пункти: В межах Польської держави утворюється автономна об- ласть, до якої входять воєвідства: Київське, Брацлавське та Черні- гівське — від Случі до Дністра, частини Волині, Поділля. Цією областю управляє гетьман. Вона має своє військо — 40.000 реєстрових козаків. Решта — селянство — мусить повертатися до панів і відбувати панщину. Королівська адміністрація та польські пани можуть повертатися на свої місця. Православна Церква дістає права рівні з Римо-Католицькою. Унія касується. Єзуїтські школи в Ки- єві ліквідується.
Так — замість визволення українського народу з-під польської влади та створення власної держави — здобутки кривавої бороть- би обмежилися національно-територіяльною автономією для ко- зацької верстви."
Зборівський договір проголошений як «Деклярація ласки коро- ля, даної на пункти прохання Війська Запорозького», був паперовий: ні в Польщі, ні в Україні його не зреалізовано. Особливо викликав протест пункт 6-ий про зрівняння православних з католиками. Оста- точне рішення було відкладене до наступного сойму, на якому мав бути присутній і православний митрополит. Однак, на засідання сойму католицькі єпископи митрополита не допустили, також не допустили його до сенату. Українська Уніятська Церква звернулася до папи Інокентія X, який в листі до короля просив захисту для унія- гів, але не знайшов підтримки. 8 січня 1650 року сойм ратифікував Зборівську угоду."
В Україні влада фактично перейшла до Війська Запорізького. Всю територію поділено на полки, спочатку на 16, згодом число їх зросло. Податки збирав військовий скарб. Хмельницький, як не- залежний володар, вів дипломатичні переговори з сусідніми дер- жавами.
Коли Хмельницький спробував був на підставі Зборівського до- говору перевести реєстр козаків, селяни, що брали участь у війні, не захотіли зрікатися козацьких прав та повертатися до панів і підняли повстання. Ще більше обурювали їх польські пани, які по- верталися в свої маєтки. З другого боку Польща не виконувала своїх зобов'язань: православний митрополит, як згадано, не дістав місця в сенаті, не повернено спірних земель, польський уряд не здійснив амнестії, і багатьох повстанців страчено."
Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забез- печити себе союзами з сусідами. Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаря Василя Лупула, з дочкою якого, Роксан- дою, мав одружитися його син Тиміш. Наприкінці 1651 р. уклав союз з Туреччиною, і султан дозволив Кримському ханові допо- магати козакам. Султан Магомет IV назвав Богдана «славою кня- зів християнського народу» і обіцяв свою опіку. (М. Грушевський вважав це васалітетом, але Д. Дорошенко — просто союзом). Це ще більше дратувало Польщу. Навесні 1651 року поляки напали на містечко Красне на Поділлі, і в бою з ними згинув один із най- кращих українських полководців Данило Нечай. Але від Вінниці поляків відбив видатний козачий стратег — Іван Богун.
Рішальна битва відбулася 28-30 червня 1651 року коло містечка Берестечка, над р. Стирем. Там у болотяній долині зустрілися два війська: Хмельницький -— бл. 100.000 козаків разом із повстанцями та 50.000 татар, і поляків — 80.000 та стільки ж озброєної челяді. На самому початку бою татари раптом почали тікати. Хмельниць- кий і Виговський поїхали мобілізувати нові сили, залишивши ко- мандувачем 1. Богуна, який відбиваючи наступ поляків, почав ви- водити козаків з бою. Але серед повстанців зчинилася паніка, вони кинулися тікати і понад 30.000 їх втопилося в річці. Загинув і мит- рополит Коринтський Йоасаф, що привіз Хмельницькому меч, освя- чений на Гробі Господнім.
4-го серпня 1651 року Литовський гетьман Радзівілл узяв Чер- нігів та Київ. Міщани спалили Поділ, щоб не дати його литовцям. Митрополит Сильвестер Косів, піддавшись паніці, вітав переможців.
Хмельницький зібрав нові полки, побудував укріплення біля Білої Церкви, спинив польський похід і погодився на переговори. Згідно з Білоцерківським миром, за козаками залишено лише Ки- ївське восвідство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шлях- та мала право повернутися до своїх маєтків, заборонялося вести закордонні переговори" В Україні почалися знову повстання, збіль- шилася втеча населення за московський кордон — на Слобожан- щину.
Білоцерківський договір також не був реалізований: на соймі один із шляхтичів наклав «вето», і договірне затверджено. Богдан Хмельницький поновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреч- чиною, Москвою. Тому, що Лупул відмовився виконати угоду — видати Роксанду за Тимоша, Хмельницький вирядив під його ко- мандою військо до Молдавії. По дорозі під Батогом Тиміш зустрів 20-тисячне військо гетьмана Калиновського. Поляки зазнали нищів- ної поразки, а сам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат. Тиміш вступив до Молдавії і одружився з Роксандою. В 1653 р. він загинув під час облоги Сучави, яку захопив волоський князь Мат- вій Басараб.
Катастрофа балканської політики була страшним ударом для пляну Богдана Хмельницького: він хотів посадити на пресгіл Мол- давії Тимоша, Лупулеві дати Волощину і тим забезпечити Україні надійний західній кордон.
Нове лихо чекало далі: обложене козаками в Жванці у грудні 1653 року польське військо з королем Яном-Казіміром вже готове було капітулювати, але поляків знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Татарам дозволено грабувати українське населення та брати ясир по Барське староство.
Становище України було тяжке. Війна, татарські напади, тоталь- на мобілізація, нарешті посухи, неврожай, пошесті, знищення про- мислових закладів, головно рудень, ізоляція від ринків Західньої Европи — все це руйнувало господарство. Внаслідок цього населен- ня в щораз більшій кількості пересолюється на схід, на півден- ний схід, на Слобожанщину, Донеччину. Як казав М. Грушев- ський, «справа самостійности України була вбита за ціну її тери- торіяльного розширення», бо прилучення України до Москви було вже пересуджене оцим еміграційним рухом.
Завантажити реферат