Хрущовська "відлига" та рух шістдесятників

Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи ру­сифікація”. З позицій „розширеного трактування соціалістичного реалізму” автор розглядав пробле­му права націй на самовизначення, доводив, що Ленін вкладав у поняття „націоналізм поневоленої нації” позитивний зміст. Саме цю працю Б.Антоненко-Давидович назвав референдумом покоління.

Стрімко ввійшла в українську літературу в кінці 50-х рр. Ліна Костенко ЇЇ перші збірки написані під час „відлиги”, „Проміння землі”, „Вітрила”, „Мандрівки серця” засвідчили непересічний талант поетеси, її здатність глибоко, філософськи осмис­лювати дійсність, генерувати нові, оригінальні дум­ки, подаючи їх у чудовій поетичній формі.

Більш плідною й багатою в новій суспільно-культурній атмосфері була творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напряму в музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, Анатольського, С.Людкевича, братів Г. і П. Майбород, Ю.Меитуса, А.Штогаренката ін. Новатор­ством позначена була авангардна музика композиторів - „шістдесятників” Л.Грабовського, В.Годзяцького. В.Сильвестрова, В.Загоруєва.

Відбулися зміни в спрямованості образотворчогомистецтва. З рухом „шістде­сятників” тісно пов'язане ім'я талановитої худож­ниці, учениці Ф.Кричевського Т.Яблонської, яка на противагу „соціалістичному реалізму”, що тяжів фактично, до натуралізму, демонструє нові рішення для образів, в яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису. Т.Яблонська разом з В.Зарецьким та іншими ху­дожниками - „шістдесятниками” стала основопо­ложницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в на­ступні десятиріччя. Пожвавлення в національно-культурному житті привело до зростання інтересу в суспільстві до те­атрального мистецтва: протягом 1958-1965 рр. кількість глядачів у театрах республіки зросла з 14,3 млн. до 15,5 млн. на рік.

З новими ідеями й творчими знахідками влили­ся в потужний струмінь суспільно-культурного ру­ху шістдесятників десятки й сотні відомих і менш відомих трудівників і творців української культури новітнього часу. „Відлига” дещо розкріпачила твор­чий потенціал українського народу, сприяла підне­сенню національної гідності та самосвідомості, збе­реженню й примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби. Пік „відлиги” для України припав на кінець 50 — початок 60-х рр. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничої справи. Саме в цей період книжки українською мо­вою складали найбільший відсоток від усіх книг, опублікованих в Україні, порівняно з іншими рока­ми повоєнної історії. В 1957 р. вони становили 53%, у 1958 — 60, у 1960-му — 49, але уже в 1965 р. цей показник опустився фактично до рівня 1940 р. — 41%. Далі — лише неухильно зменшу­вався.

4. Рух шістдесятників

Свідомість цього покоління зазнало меншого впливу радянської ідеології з усіма її викривленнями. Воно стало свідком падіння культу особи Сталіна. У системі цінностей цього покоління з'явилися не­сподівані для радянського морального кодексу індивідуалізм, культ свободи самовираження, скеп­тицизм, гуманізм без сурогатних домішок класово­го підходу, космополітичність культурних смаків. Воно уособлювало собою суспільно-культурне яви­ще, течію, духовний феномен — шістдесятників. Цей термін активно вживався вже на початку 60-х рр.

Найважливішим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Різними стежками, здебільшого через переклади, до України потрапляли твори Е.Хемінгуея, А.Камю, А.Сент-Екзюпері, Ф.Кафки та ін. Одкровенням стало італійське кіно епохи неореалізму. Художники заново відкривали імпресіоністів, Ван-Гога, Модільяні, мексикансь­кий монументальний живопис і скульптуру. Над­бання західної культури сприяли підвищенню ста­тусу загальнолюдських цінностей, модернізації свідомості молодшого покоління інтелігенції, посіяли відразу до „соціалістичного реалізму”. За­кономірним наслідком цих зрушень було відрод­ження інтересу до власної культури, її багатств. Врешті-решт з’явилася потреба визначити свою культуру не в тіні “старшого брата” а в контексті загаль­носвітової культури. Нове покоління інтелігенції, крім більшої свобо­ди та інформованості, мало в активі вищий культур­ний рівень, талант і смак. Відбулася певна переоцінка цінностей: це покоління вважало природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звер­нення передусім до внутрішнього світу людини, прагнуло до відновлення чистої естетики, культиву­вало красу, палко бажало новизни й подолання занедбаності своєї культури. В результаті творчість і громадська діяльність шістдесятників стали справжнім проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої культури. Поетичні вечори І.Драча, Ліни Костенко, М.Вінграновського та ін. збирали тисячні ауди­торії. Плеяда блискучих літературних критиків повернули цьому жанрові звання літератури. Нову хвилю в кінематографі представляли С.Параджанов, Ю.Іллєнко, Л.Осика. Нові імена, ідеї з'явилися в гуманітарних нау­ках: історії, археології, літературознавстві, мистец­твознавстві. Звичайно, коло шістдесятників було значно ширшим. До них горнулися молоді вчені, вчителі, студентство.

Цілком логічною стала занепокоєність вищих партійних органів. зпочатку її доводилося стриму­вати, оскільки вона не збігалося з віяннями часу. Втім довго чекати не довелося: сигнал було надано. 8 березня 1963 р. у Москві відбулася зустріч М.Хрущова з мистецькою інтелігенцією, зміст якої послужив „керівництвом до дії” для маси апаратників усіх рівнів. Почалася чергова кампанія на зразок ідеологічного погрому 40-х — початку 50-х рр.

У пресі, на зборах творчих спілок почалося цькування шістдесятників. Першими пролунали звинувачення у „формалізмі”, „космополітизмі”, відході від „марксизму-ленінізму”. Словесні атаки супроводжувались адміністративними заходами. Спочатку почали обмежувати публікації шістдесят­ників у літературних журналах („Жовтень”, „Пра­пор”, „Вітчизна”, „Ранок”, „Дніпро” та ін.), газе­тах — скрізь, де вони раніше мали трибуну. Більшість шістдесятників-поетів „першої хвилі” — Л.Костенко, І.Калинець, Г.Кириченко, Б.Мамай-сур, В.Голобородько та ін. перестали друкуватись саме після 1963 р. Стали забороняти, а то й просто розганяти літературно-мистецькі вечори. Закрили клуби творчої молоді.

Перекриваючи повітря шістдесятникам, влада сподівалася, що таким чином вдасться підкорити їх, примусити діяти суто за законами системи. Проте результат не відповідав задуму. Частина шістдесятників дійсно досить швидко „переорієнтувалась” (серед таких були й дуже талановиті люди) і стала робити те, що від них вимагалося, частина відійшла від громадської діяльності і поринула у суто фахові проблеми. Однак певна частина нового покоління не змогла відмовитися від своїх позицій і пішла на приховану або відкриту конфронтацію з владою.

Невід'ємною частиною суспільно-культурного життя України у першій половині 60-х рр. став сам-видав: ціла система розповсюдження не визнаної офіційно або забороненої літератури. Десятки літе­ратурних і публіцистичних творів, яким був пере­критий шлях до публікації в офіційних виданнях, передруковувались на машинках, перефотографовувались на фотоплівку, надиктовувались на магнітофонні стрічки, навіть переписувались від ру­ки і читалися тисячами людей, здебільшого інтелігенцією.