Оздоровчі завдання

Велике виховне значення мають традиційні форми організації уроку, які вчитель повинен постійно тримати в полі зору, висуваючи до учнів такі вимоги:

• ретельна підготовка до уроку, шанування праці на уроці, відпові­дальне ставлення до навчального часу;

• дотримання трудової дисципліни на уроці — умова успішних спі­льних дій;

• дотримання норм етики у взаєминах — вираз взаємоповаги, необ­хідної для ефективного навчання;

• організація взаємоконтролю і взаємодопомоги — форма прояву колективізму;

• дбайливе ставлення до обладнання, інвентаря — вираз турботи про матеріальні цінності суспільства;

• чітке виконання команд, шикувань — у мова успішних колективних дій;

• участь у підготовці і прибиранні приладів, місць занять — колек­тивні дії самообслуговування;

• дотримання вимог єдиної форми, емблеми — прояв почуття відпо­відальності за успіхи і невдачі свого колективу;

• сувора заборона висміювати невдачі товаришів, натомість співпе­реживання як елемент гуманізму.

Велике значення у виховній роботі на уроках мають традиції. Найсприят­ливішими для закладення традицій є перші уроки. На них формуються основи свідомої дисципліни, правильні взаємовідносини в учнівському ко­лективі, виробляється діловий ритм навчальної роботи, формуються взаємовідносини вчителя й учнів, певне ставлення юнаків і дівчат до слів учителя. Із перших уроків учитель повинен тримати себе впевнено, твер­до, доброзичливо, не метушитись, не опускатись до моралізування, докорів. Щоб уникнути неприємного відчуття перших уроків, молодому вчителю до­цільно познайомитися з учнями в позаурочній обстановці. Йдучи на урок, учитель мусить володіти достатнім арсеналом педагогічної техніки, що за­безпечить йому взаємодію з учнями. Наприклад, усмішка вчителя, коли він входить у зал, свідчить про те, що йому приємна зустріч з учнями, і це ство­рює сприятливий психологічний настрій у дітей, приваблює їх до вчителя, викликає прагнення працювати, причому не тільки за його вказівками, а й самостійно. Так розв'язується головне завдання — прищепити вихован­цям уміння вчитись. Водночас зауважимо, що пряма апеляція до свідомості, наполегливі спроби пояснити, "що таке "добре" і що таке "погано", виявля­ються гнітюче неефективними.

Водночас наявність традицій не виключає можливості їх порушення діть­ми, зате гарантує успіх під час коректуючих дій учителя. Відтак, урок виховує лише тоді, коли має виховну мету. Мета не досягається в процесі одного уроку, бо й особисті якості не формуються за допомогою одного виховного акту. Для їх становлення, як переконує досвід, необхідне багаторазове повторення протягом 6-8 уроків (за умови справедливого розподілу обов'язків між учнями, ретельного виконання висунутих вимог, суворого контролю за їх виконанням і постійної оцінки вчинків). Мета такої серії уроків реалізується шляхом послідовного вирішення низки завдань. Отже, завдання є ніби сходин­ками в досягненні мети. Наприклад, якщо вчитель ставить за мету розвинути почуття гуманності, тоді доцільно послідовно вирішувати такі завдання:

• викликати в дітей інтерес до позитивних якостей своїх товаришів;

• привчити дітей не глузувати з невдач товаришів;

• створити атмосферу переживання одне за одного;

• практикувати і заохочувати взаємодопомогу на уроці.

Привчаючи дітей до охайності, треба послідовно висунути ряд вимог до спортивної форми, взуття, зачіски, місця занять, обладнання.

Виховні можливості уроку випливають також зі змісту навчального ма­теріалу. Спільні дії виховують організованість, ігри сприяють активному спілкуванню дітей, а отже, вихованню колективізму. Рухливі ігри "Космо­навти", "Кіннотники-спортсмени" формують стриманість, уважне ставлення до ровесників.

Велике виховне значення мають бесіди і повідомлення вчителя про звитя­ги спортсменів на відповідальних змаганнях, у житті.

Отже, будь-який педагог — не тільки вчитель. Він, передусім, — вихова­тель. Але виховання, якщо розуміти його не формально, а як життєве кредо педагога, неможливо виділити окремо в його діяльності. Виховуючим (по­зитивним або негативним) є кожен крок учителя.

Вказуючи на необхідність виховувати свідому дисципліну, К. Ушинський різко критикував тогочасну школу, в якій дисципліна спиралася на страх до вчителя, який "роздає нагороди і покарання". Він підкреслював, що все має грунтуватися на особистості наставника, "бо виховна сила виливається лише з живого джерела людської особистості". З огляду на це, варто підкреслити важливість значення особистісних рис, манер, вчинків учителя, оскільки кож­ним своїм словом, інтонацією, мімікою, поглядом, посмішкою, жестом він справляє певний вплив на учнів, організовуючи їх взаємодію.

Учитель фізичної культури, як ніхто Інший, стоїть близько до дітей, зва­жаючи на спільність і доступність інтересів, час, проведений разом. Тому в сьогоднішньому кліматі очищення шкільного життя, відродження тради­цій українського шкільництва треба покласти край тим беззаконням, які десятиріччями чинилися руками вчителів, або з їхньої мовчазної згоди. Най-ганебнішим з цих явищ є "присвоєння" дітям чужих прізвищ і років народження на час виступу в змаганнях. А хто визначить масштаби зла, що завдають вихованню дітей шкідливі звички (куріння, вживання алкоголю, лихослів'я) їхніх шкільних спортивних наставників!?

Як і оздоровчі, виховні завдання розв'язуються у нерозривному зв'язку з освітніми на кожному уроці — від його початку і до кінця. Часом вони мо­жуть виступати і самостійно (з чітким формулюванням і конспектуванням).

Донесення завдань уроку до свідомості учнів

Уроки педагогів-новаторів відрізняються тим, що їхня воля збігається з праг­ненням учнів досягти тієї мети, на яку спрямовані зусилля педагога. Тому під час повідомлення завдань уроку вчитель прагне викликати в усіх учнів зацікав­леність у їх розв'язанні. Цьому сприяє висунення завдань, пов'язаних із потребою учнів. Наприклад, група хлопчиків, що відвідує секцію футболу,

розучує на уроці перекиди. Учитель пов'язує важливість опанування цих рухо­вих дій з удосконаленням спортивної майстерності футболіста.

У процесі висунення завдань важливо створити в учнів чітке уявлення про шляхи їх вирішення. Цим формується свідоме ставлення й активність учнів при виконанні вимог учителя. Якщо відповідні завдання можна розв'язати різними способами, варто назвати їх і дати змогу учням обрати для себе кра­щий варіант. Це особливо слід практикувати на уроках зі старшокласниками.

Висунуте завдання повинно відповідати лімітові часу, а його формулю­вання має бути настільки доступне учням, щоби вони самі в кінці уроку могли оцінювати рівень його реалізації.

Уже в процесі постановки завдань учитель звертається до знань, які отримали учні з інших предметів. З одного боку, це сприяє формуванню переконання учнів у доцільності вимог учителя фізкультури, а з другого — підкреслює значення знань з інших предметів у практичній діяльності учнів.* Найчастіше на уроках фізичної культури використовуються знання учнів з предметів, що можуть пояснити сутність рухів та їхній вплив на організм.