Учитель і учні як суб'єкти процесу фізичного виховання

Прагнучи створити свою індивідуальну систему фізичного виховання учнів кожної конкретної школи, молодий учитель повинен пам'ятати, що тут мало одного бажання і програми дій. Для того, щоби будь-яка система фун­кціонувала, треба забезпечити щонайменше три умови: 1) учень повинен хотіти займатись; 2) треба мати, де займатись (створення матеріальної бази); 3) повинен хтось займатися з учнями (кадрове забезпечення) (див. розділ "Си­стема фізичного виховання").

У наступних параграфах ми розглянемо шляхи реалізації кожної з назва­них умов.

Для молодих учителів у перші місяці, а іноді й роки роботи однією з най­важливіших стає проблема спілкування з учнями, проблема дисципліни на заняттях.

Результати спостережень свідчать, що вчителям-початківцям, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей, властивий офіційний стиль спілку­вання зі школярами, тоді як у досвідчених педагогів спостерігається велика різноманітність методів впливу на учнів, способів спілкування з ними. Викладачі з великим стажем роботи обов'язково враховують стан учнів, бе­ручи до уваги те, чим вони займаються зараз і чим займатимуться потім. Згідно з цим і подаються команди або розпорядження, а іноді дітей просять здійснити необхідні дії.

Прагнучи забезпечити дисципліну, молоді вчителі надуживають зауважен­нями, роблячи їх найчастіше підвищеним тоном.

Типовою, на наш погляд, помилкою недавніх випускників педагогічних навчальних закладів є те, що вони, даючи багато команд і висуваючи різні вимоги, не завжди вимагають їх виконання. Вихователь має бути людиною ви­могливою. Ігнорування вимогливості у вихованні призводить до сумних наслідків ("Хто дітям потане, той сам плаче"). Під вимогою у народі прийнято розуми й побажання або прохання, висловлені так, Ідо не припускають запере­чення. Це, здебільшого, стосується загальноприйнятих норм І правил поведінки.

До порушення нормальних стосунків учителя з учнями призводить, зазви­чай, нерозуміння учнями вимог до них. У такій ситуації зауваження повисають у повітрі, погіршують обстановку на уроці, створюють нервову атмосферу, позбавляють дітей радості. Недосвідчені вчителі, роблячи зауваження, не враховують різниці між хлопчиками І дівчатками. При цьому одна і та ж форма спілкування застосовується з учнями початкових І старших класів

Неправильні способи спілкування призводять до протиставлення настав­ника своїм учням. Це наштовхує на пошук Інших шляхів "боротьби" за порядок на заняттях. Одним із таких шляхів є профілактичні заходи, що створюють на уроках обстановку, коли порушення будуть просто немож­ливими. Якщо вчитель досконало опанував навчальний матеріал, він так організує школярів, що на сторонні справи у них просто не залишиться часу. Так, уміння поєднати підрахунок при виконанні вправ (менше рахувати) з кон­кретними методичними вказівками дасть учителеві змогу "звільнити себе" для виконання прямих функцій — вчити.

Хорошій робочій атмосфері на заняттях сприяє також прагнення вчителя виправляти типові помилки. При цьому вчитель може "не зауважити" пору­шень до певного часу, якщо відчуває, що в певній ситуації він ще не може проти них боротись. Але якщо зауваження зроблено, то треба домогтися на­лежної реакції на нього. Форма зауваження повинна залежати від того, свідомо учень порушив дисципліну, чи мимоволі.

Не в усьому треба бачити порушення. Адже заняття фізичними вправами — високоемоційні, а учням притаманно виражати свої емоції. Показником майс­терності вчителя, без сумніву, є уміння гасити негативні емоцп І закріплювати позитивні. Радимо частіше акцентувати увагу на успіхах учнів і використову­вати цей прийом у роботі зі слаборозвинутими дітьми, дівчатами, першачками.

Виробляючи форми взаємин і поведінки, домовляйтеся з учнями. Причо­му в домовленості не буває дрібниць.

Результати досліджень психологів свідчать про те, що вже трирічні діти здатні виконати завдання лише в тому випадку, коли їм зрозумілий сенс зав­дання. Тому пропонуйте щось учням лише після того, як вони осмислили, для чого їм це потрібно. Запорука успішної роботи — це сприйняття завдан­ня як "потрібного мені". Тільки тоді можна сподіватися на перехід від "чистого виконавства" до співдружності, а надалі — до самостійності.

У роботі зі школярами не обмежуйтеся тільки вказівками вчителя. Доціль­но широко налагодити зворотний зв'язок, більше питати самих учнів, щоби знати, як вони розуміють учителя. Л. Толстой, аналізуючи стосунки в Ясно-Полянській школі, виявив, що багато чого можна навчитись у своїх учнів. Він підкреслював, що виховання дітей сприяє самовдосконаленню педагога. Адже між суб'єктами виховання виникає причинна залежність Вчинки І дії вчителя змінюють поведінку учнів, викликають їх дії, які, в свою чергу, впли­вають на форми, методи та засоби діяльності вчителя Отже, для характеру динаміки взаємодії вирішальне значення мають обидва суб'єкти, але особли­во, учні. Невипадково останнім часом зріс Інтерес кращих учителів до оцінки їхньої діяльності з боку учнів

Отже, вчитель завжди повинен залишатись учнем. І чим більше в учите­леві учня, тим вищий його професіоналізм.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб створити на уроках умови, за яких кожен учень знайшов би своє, особисто йому необхідне.

Генезис проблеми взаємин учителя й учнів засвідчує, що прогресивна віт­чизняна педагогічна теорія І практика вирішальну роль у формуванні цих вза­ємин відводила вчителеві, який повинен бути до цього спеціально підготовленим Головним суб'єктом виховної діяльності прогресивні педагоги-просвітителі вважали учня, а тому намагалися пробуджувати його актив­ність, самосвідомість і саморозвиток.

В. Сухомлинський вважав педагогічне доцільні стосунки одним із найголов­ніших напрямків роботи школи. Він пояснював, що мудрість влади людини над людиною, а тим паче дорослої людини над дитиною — це майстерність, глибоке сердечне проникнення у світ дитячих думок і почуттів. Він переконливо довів, що характер відносин педагогів і дітей залежить від професіоналізму вчителя.

До цього питання ми ще повернемось, характеризуючи комунікативні функції в діяльності вчителя.