Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Професійна мораль як основа лікарської етики

Реферати / Медицина / Професійна мораль як основа лікарської етики

З'ясуємо, який вплив справляє хвороба на особистість пацієнта, на його життєві настанови і моральні орієнтири, на його роль у суспільному житті. У багатьох людей хвороба підвищує гостроту світосприйняття, наснагу до творчості й діяльності. Критичний стан людини у різні періоди хвороби часто спричинює й критичні періоди у свідомості особистості, котрі можуть бути поштовхом до зміни деяких моральних цінностей. Особливо хвороба впливає на людей, у котрих ще не до кінця сформувалися світоглядні настанови, переконання.

Таким чином, моральний і психологічний стан хворого залежить не тільки від особистого сприйняття хвороби, а й від особистого світовідчуття, переконань, духовної зрілості тощо.

З медико-професійного погляду лікаря повинен цікавити морально-психологічний стан хворого, бо пригнічений стан (душевна драма) знижує фізіологічну межу захисту через психосоматичні кореляції, тому терапевтичні засоби стають менш ефективними. Отже, лікар повинен бути відповідальним щодо можливості морального впливу на хворого, що реалізується особливо яскраво у психотерапії — методі психічного впливу на особистість.

Психотерапія, загалом, — це метод, за допомогою якого лікар впливає на другу сигнальну систему, а через неї на весь організм. При цьому необхідно враховувати такі особливості: зовнішній вплив (слова або дії лікаря, навколишні події, витвори мистецтва тощо); центральну ланку (виникнення образу, що супроводжується вольовими і розумовими імпульсами); зворотну реакцію хворого. Всі зовнішні і внутрішні впливи на психологію хворого заломлюються крізь призму біологічних, психічних і соціальних його особливостей. Тут доцільно враховувати структуру конкретної особистості як сукупності біологічно і соціальне зумовлених властивостей, прямі й опосередковані зв'язки особистості з навколишнім середовищем та іншими людьми.

Складною методологічною проблемою під час аналізу психотерапевтичної інформації виявляється проблема співвідношення суб'єктивного й об'єктивного. Відомо, що в процесі діагностування лікар використовує як суб'єктивні, так і об'єктивні дані. Лікар повинен враховувати скарги, відчуття, настрій хворого. Ці спостереження надають неоціненну допомогу в пізнанні сутності патологічних зрушень. З іншого боку, психотерапевт повинен враховувати, що психічна інформація в системі "лікар — хворий" щодо адресата (хворого) є об'єктивною.

У психотерапевтичній практиці важливо зважати на принцип конкретного аналізу, який з методологічного погляду треба розуміти як єдність загального, особистого й окремого. З позиції такого підходу психіка людини, її хвороба, навколишнє середовище і методи впливу повинні розглядатися лікарем як сукупність різноманітних за своєю глибиною й ступенем спільності відносин.

У психічній структурі людини відображаються загальні біологічні й соціальні властивості, які є наслідком природної і соціальної організації. Але загальне у психіці людини не існує окремо від особистих біологічних і соціальних зв'язків (вища нервова діяльність, стать, нація, клас, колектив тощо). Нарешті, у психічному образі людини присутні індивідуальні риси ЇЇ соціально-біологічної організації, які становлять зміст конкретної людини. Тому психосоціальна структура кожної окремої людини виступає як синтез різноманітних соціальних сторін, в якому загальне, особисте та окремішнє перебувають у діалектичній єдності.

Морально-психологічний аналіз хворого повинен проводитися на засадах урахування самосвідомості особистості у зв'язку з її потребами, інтересами, здібностями. У принципах психотерапії повинні знайти відображення елементи виховання на засадах усвідомлення хворим необхідності суворого виконання лікувального режиму, призначень лікаря, гігієнічних норм поведінки та ін.

У психотерапії лікарю необхідно враховувати єдність інтелектуального й емоційного, свідомого та підсвідомого.

Пізнання І переживання, раціональне й емоційне — взаємопов'язані сторони духовного розвитку особистості: емоції, які здійснюють мотиваційну й евристичну функції, стимулюють або гальмують пізнавальну діяльність таким чином, як І ступінь розвитку інтелекту забезпечує розвиток емоційної сфери індивіда. З цього приводу угорський лікар І. Харді (1974) говорить: "Переживання страху може справляти і загальний гальмівний вплив, який звужує критичне, логічне, ясне мислення".

За час тривалої медичної практики можливе притуплення почуттів лікаря: якоюсь мірою виробляється звичка до страждань хворого. Цілком очевидно, що подібна емоційна інертність заважає пізнанню хвороби, її діагностиці і, відповідно, лікуванню,

Розуміння єдності раціонального й емоційного має важливе значення для правильного вирішення цілої низки принципових питань психотерапії, медичної етики і деонтології.

Психотерапевтичні контакти, які враховують індивідуальність хворого, повинні давати лікареві можливість вільного вибору І розвитку терапевтичного процесу. Знання медичної психології і методів психотерапії дозволяють більш кваліфіковано збирати анамнез, краще розробляти засоби психоемоційного і психоестетичного впливу на людину в період хвороби.

У всіх випадках психотерапії необхідною умовою її позитивного результату вважається спілкування лікаря та пацієнта. При цьому йдеться не тільки про тему бесіди (розмови), а й про враження, які справляють лікар і хворий один на одного. Своєрідність творення образів співрозмовників (лікаря і хворого), їх поглядів, настроїв, почуттів і думок включає щонайменше два рівні — рівень сприйняття психічного стану іншої людини і рівень розумових оцінок, раціонально оцінюваних позицій, які фіксуються свідомістю.

Усунення протиріч і подолання зміщень єдності чутливого і раціонального у діяльності лікаря — найважливіше соціальне І моральне завдання, оскільки там, де розум і почуття не суперечать одне одному, формують справжні переконання та гуманізм, з'являються бажання і здатність активно діяти на благо людини.

Серед психічних регуляторів життєдіяльності організму людини в умовах норми і патології важливе місце займають емоції. Емоційно-оцінювальна інформація визначає характер соматичної реакції організму. Наприклад, емоції, що виникли внаслідок сприймання прекрасного, підтримують здоровий стан життєдіяльності людини, її гомеостаз і сприяють саногенезу. В інших випадках емоції захищають людину від небезпеки пошкодження. Вони виступають як захисний механізм, за допомогою якого зовнішні і внутрішні подразники перетворюються на мотиви діяльності організму. Відповідно до вимог природного і суспільного середовища, а також потреб самого організму емоції ніби настроюють і до певної міри контролюють відправлення фізіологічних функцій у бік їх оптимальної злагодженості.

У загально біологічному ритмі емоційні реакції, що виникають як наслідок відображення світу, виконують важливу пристосувальну функцію: вони є одним із засобів мобілізації захисних сил організму задля зміцнення здоров'я або подолання тих або тих соматичних зміщень І труднощів життя. Ці реакції справляють особливо сильний вплив на обмін речовин, серцево-судинну й ендокринну системи організму.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали