Хімічні та радіаційні опіки

Перша допомога при хімічних опіках полягає в ретельному проми­ванні опікової поверхні водою під де­яким тиском протягом 10 хв до пов­ного змивання хімічної речовини (зникнення запаху). Вода не тільки змиває хімічну речовину, але й, охо­лоджуючи тканини та усуваючи екзо­термічний ефект, запобігає поши­ренню некрозу вглиб. Якщо встанов­лено вид речовини, що зумовила опік, промивання здійснюють відпо­відним нейтралізуючим розчином.

При опіках ротоглотки, страво­ходу та шлунка хворому після знебо-лення промивають шлунок водою чи ізотонічним розчином натрію хлори­ду, а якщо відома речовина, що спри­чинила травму, — розчином, який нейтралізує її дію: у разі опіку кис­лотою — розчином натрію гідрокар­бонату, основами — 2—3 % розчи­ном лимонної чи оцтової кислоти. Опіки фосфором гасять зануренням органа у воду та видаленням шма­точків його в темній кімнаті. Після промивання поверхню опіку закри­вають пов'язкою, змоченою нейтралі­зуючою речовиною, а у разі опіку фосфором — 3—5 % розчином міді сульфату. Призначають індивідуалі­зовані загальні лікувальні заходи (аналгетики, протишокові, заспокій­ливі, дезінтоксикаційні препарати то­що). Якщо опіки глибокі, особливо з сухим некрозом, роблять ранню нек-ротомію (розрізування струпа), част­кову некректомію та застосовують некролітичні препарати (протеолітич­ні ферменти, 40 % саліцилову кисло­ту) для прискорення відпадання нек­ротичних мас. Очищені від змертві­лих тканин поверхні пластичне зак­ривають. Обмежені ділянки опіку мо­жуть бути вирізані в перші дні та закриті пластичне клаптями шкіри. В зв'язку зі схильністю рубців, що утворюються після хімічних опіків, до гіпертрофії, запалення, деформації ними органів важливе значення має фізіотерапія. Хворим з опіками стра­воходу поряд із зазначеними вище місцевими та загальними заходами проводять антибіотичну терапію, на­лагоджують харчування через зонд (назогастральний). У тяжких випадках, зокрема у разі перфорації стравохо­ду, а також у маленьких дітей — через гастростому. Потерпілим з яви­щем ниркової недостатності роблять гемодіаліз тощо. Через 5—7 діб після травми розпочинають бужування стра­воходу для запобігання рубцевим стриктурам його. У хворих з гаст-ростомою проводять так зване пер­манентне бужування, або "бужування без кінця", яке може виконувати сам хворий. Для цього буж прив'язують до кінця проведеної через ротоглотку і стравохід міцної нитки (останню проводять у шлунок шляхом проков­тування намистинки, прив'язаної до нитки), а до шлункового кінця при­в'язують буж. Наслідки лікування ,мож-на оцінити лише через 2—3 міс і пізніше. У разі розвитку рубцевого звуження стравоходу чи вихідного отвору шлунка проводять оперативні втручання (пластика стравоходу киш­кою чи шлунком, пілоропластика чи навіть антрумектомія шлунка). Після опіку стравоходу чи шлунка у від­далений період нерідко розвивається злоякісна пухлина. Летальність після опіків шкіри невелика, після опіків стравоходу, особливо у дітей,—висока.

Профілактика хімічних опіків у промисловості та лабораторіях буду­ється на суворому дотриманні пра­цівника техніки безпеки. У побуті во­на забезпечується передусім збері­ганням хімічно активних речовин у недоступних для дітей місцях, чітким маркіруванням та закриттям пляшок з такими речовинами, обережним поводженням з останніми тощо.

РАДІАЦІЙНІ ОПІКИ

Широке застосування в народному господарстві, обороні (енергетичні ус­тановки), в медичній практиці та нау­ково-дослідній роботі радіаційних дже­рел уможливило появу як променевої хвороби, так і радіаційних опіків (час­то в комбінації з іншими травмами). Альфа-, бета-, гамма- та рентгенівські промені в терапевтичних дозах зумов­люють місцеві ушкодження — опіки. Їх ступінь залежить від дози опромінення (Б.С. Віхрєєв, В.М. Бурмістров, 1986):

І — еритематозний дерматит, який розвивається після місцевого опромі­нення дозою в 800—1200 рад. Гостре запалення виникає через 2—3 тиж після опромінення, супроводжується болем, випадінням волосся і пігмен­тацією. Загоюється з повним віднов­ленням епітелію за 2—3 тиж;

II — бульозний дерматит, який роз­починається через тиждень після опромінення дозою до 2000 рад. Не­кроз поширюється на всю товщу шкіри (епітелій та дерму). Перебіг має повільний, загоєння відбувається про­тягом 1,5—2 міс з утворенням шрамів та епіляцією і пігментацією шкіри. Часто супроводжується загальною ре­акцією (слабкість, лихоманка, голов­ний біль, диспептичні явища);

III — гангренозний дерматит, ви­никає при дозі, що перевищує 2000 рад. Місцеві порушення прояв­ляються через кілька годин. З'явля­ються еритема та набряк шкіри, які тривають 2—3 доби, а через тиждень настає некроз усієї шкіри і підлеглих тканин. Часто супроводжується про­меневою хворобою. Має дуже по­вільний перебіг, на місці опіку утво­рюються хронічні виразки та нестабільні шрами. Спостерігається тенденція до малігнізації.

Крім гострих променевих опіків, іноді спостерігається хронічний опі­ковий дерматит рук. Частіше це бу­ває у рентгенологів.

Під час вибуху атомної бомби по­ряд із загальними та місцевими радіа­ційними ураженнями спостерігають­ся так звані профільні опіки відкри­тих частин шкіри (обличчя, шия, руки) світловими, тепловими та уль­трафіолетовими променями. Ці опі­ки можуть займати величезну питому вагу в складі комбінованих уражень (до 80 %). Їх клініка та лікування прин­ципово нічим не відрізняються від та­ких при звичайних термічних опіках.

Лікування радіаційних опіків І—II ступеня полягає в призначенні місце­вих консервативних заходів: накла­данні пов'язок з антисептичними ре­човинами після обробки опікової по­верхні (обмивання стерильними роз­чинами — ізотонічним натрію хлориду чи 0,25 — 0,5 % аміаку, зрізування пу­хирів та висушування поверхні).

При глибоких опіках застосовують оперативне лікування (некротомія, некректомія, пластика дефектів після очищення рани). Поряд із місцевими заходами призначають загальнозміц-нювальну терапію, дезінтоксикацій-ні, імуностимулюючі засоби, симп­томатичне лікування, спрямовані на ліквідацію променевої хвороби, а та­кож можливих ускладнень.