· нав’язливі іде матеріального руйнування – хворі вважають, що вони, їх рідні, їх діти, місто – все зруйновано і т.п.;
· іпохондричного характеру – хворі вважають, що в них рак шлунку, немає серця і т.п.;
· параноїдна манія переслідування – хворим здається, що все оточення має до нього відношення; більшість людей є ворогами і хочуть їх отруїти чи вбити і т.п.;
· маячні ідеї метаморфози – зміни особистості.
2) Над цінні ідеї – патологічне перетворення природної реакції на реальні події; домінування у свідомості ідей, які не відповідають їх дійсному значенню, супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю. Критичного відношення до них.
3) Нав’язливі думки – думки, уявлення. Згадування. Які виникають мимо волі людини при повній критичності своїх суджень:
· нав’язливі стани, серед яких – фобії;
- агорафобія – страх перед широким простором;
- клаустрофобія – боязно закритих приміщень;
і інші.
4) Паралогічне мислення – порушення здатності висловлювати правильні логічні судження.
5) Розенерство – безплідне мудрування” (міркування заради міркування).
6) Сповільнене мислення – хворі розмовляють і думають повільно.
7) В’язке мислення – хворі повторюють одні і ті самі думки.
8) Прискорене мислення – мовне збудження, вихор думок, що швидко змінюють одна одну; непослідовність думок; хворий не встигає закінчити оду фразу, а вже починає іншу.
За такими хворими дуже непросто доглядати. Хворі можуть неправильно розуміти або по своєму тлумачити звернення до них питання. Їхні неадекватні вчинки і висказування викликають роздратованість навколишні. Саме тому такі хворі потребують витримки і високого рівня співчуття. Найкраща форма поведінки для медичного працівника – доброзичливість.
6. Мова – основа мислення.
Мова – суспільно-зумовлена система знаків, що служить засобом спілкування в даному суспільстві.
Функції мови:
· спілкування (комунікативна функція) – це головна функція мови;
· означення (сигніфікативна функція);
· вираження (експресивна);
· впливу;
· передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду та знаряддя інтелектуальної діяльності тощо.
Фізіологічна основа мови – центральні механізми (різні відділи кори півкуль головного мозку) і периферичні механізми (функція голосових зв’язків, органів мови і дихання).
Види мови:
1) усна (експресивна) – мова вголос;
2) внутрішнє (імпресивна) – мова про себе і для себе;
3) письмова – мова при писанні.
Оскільки з допомогою речень людина має змогу виражати поняття, судження про предмети і явища, про їх найрізноманітніші властивості, зв’язки, тому мова тісно пов’язана з мисленням. Вона є безпосередньою дійсністю думки.
Розлади мови:
1) Афазія – порушення мови, спричиненні хворобливими процесами:
· динамічна афазія – порушення складного усного і писемного активного мовлення; хворий не може говорити фразами, хоча може повторити слова, назвати предмети і розуміти мову інших;
· еферентна моторна афазія - порушується принцип послідовності; хворий може вимовляти окремі звуки, але не в змозі об’єднати їх у слова;
· аферентна моторна афазія – порушується здатність вибирати потрібні звуки; буває також порушення самостійного письма і письма під диктовку;
· семантична афазія – порушується розуміння логіко-граматичних конструкцій; поєднання з порушенням лічби, просторового мислення;
· сенсорна афазія – порушення здатності розрізняти звуковий склад (труднощі в розумінні усного мовлення);
· амнестична афазія – порушення здатності називати предмети, причому можливість характеризувати їх зберігається; якщо підказати початкові букви, то хворий згадує потрібне слово.
2) Афонія – нездатність голосно говорити; хворий може шепотіти.
3) Дизартрія – розлад артикуляції, що виявляється в нечіткому вимовленні звуків (особливо приголосних) сповільненому або уривчастому мовленні, заїканні.
Догляд за хворими з розладами мови складає чималі труднощі: персонал часто не може зрозуміти хворого, а хворий не розуміє звернене до нього питання. При догляді за такими хворими від медичних працівників вимагається велике терпіння, спостережливість і чуйність.
7. Інтелект (від латинської – розсудок, розуміння) – це мислитель ні здібності людини.
Інтелект – це система всіх пізнавальних здібностей людини, зокрема, здібність до пізнання і рішення проблем, які визначають успішність будь-якої діяльності.
Форми інтелекту:
1) вербальний інтелект – включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти прочитане;
2) здатність рішати проблеми;
3) практичний інтелект – вміння адаптовуватись до навколишньої обстановки.
Типи інтелекту:
1. – генетичний (не може бути виявлений жодним тестем);
2. – поведінковий (виявляється в поведінці людини на основі виховання, освіти і спадковості);
3. – вимірюваний (представляється оцінками з тестів).
Інтелект включає в себе набуті знання, досвід, здатність до їх подальшого накопичення і використання при розумовій діяльності.
Мислення являє собою активну функцію інтелекту. Тобто мислення – інтелект в дії.
Посередництвом мови формуються всі поняття, тому мислення, а, отже, і інтелект, неможливі без мови. А мислення і інтелект виражається через мову. Отже мова, мислення, інтелект – тісно взаємозв’язані.
Розлади інтелекту:
1) Олігофренія – це затримка розвитку інтелектуальної сфери, що виникає під впливом спадкових, внутрішньоутробних несприятливих факторів або перенесених у ранньому дитинстві захворювань. Поділяють на 3 форми:
· дебільність - легкий ступіть олігофренії, характеризується примітивність суджень і умовиводів, недостатньою диференціацією емоцій;
· імбецильність – форма олігофренії, яка посідає середнє місце між дебільністю і ідіотією, характеризується сповільненим і непослідовним мисленням; так, можуть писати окремі слова, але реченні скласти не під силу, рахують у межах двох десятків; їхня трудова діяльність має перебувати під постійним наглядом;
· ідіотія – найтяжча форма олігофренії, характеризується практичною відсутністю психічних реакцій і мовлення; не піддаються навчання, не здатні обожити себе, бо не відрізняють їстівне від неїстівного.
2) Слабоумство (деменція) – це стійке збіднення і спрощення психічної діяльності, що характеризується зниженням пізнавальних процесів, збідненням емоцій і порушенням поведінки; виникає у більш пізньому періоді життя під дією патогенних факторів. Поділяють на:
· тотальне слабоумство – виявляється у порушенні психічної діяльності, стиранні індивідуальних якостей особистості; хворі стають нетактовними некритичними до свої вчинків, втрачають основні морально-етичні властивості особистості;
· парціальне слабоумство – слабоумство з невираженими симптомами випадіння пам’яті, інтелекту, емоцій при наявності усвідомлення захворювання, а в ряді випадків із збереженням критичного ставлення до свого стану.
Завантажити реферат